• 01
  • 03
  • 02
  • 04
  • 05
  • slides 6
  • slides 1
  • slides 8

Життєтворчість та духовні змагання Ф. М. Потушняка

.

Баяновська М.Р.кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри методики викладання суспільно-гуманітарних дисциплін ЗІППО

За роки незалежності українська нація стала на шлях пізнання своєї історії. Дедалі частіше стають відомими героїчні й трагічні сторінки нашої минувшини, повертаються з небуття і навмисного замовчування імена тих творців і діячів національної культури ХХ-го століття, які зробили вагомий внесок у створення соборної української держави. До таких належить і Федір Потушняк.
Протягом віків закарпатці прагнули соборності в українській родині. Проте національно-культурне відродження і розвиток українців Закарпаття розпочався, коли воно опинилося під владою демократично налаштованої Чехословацької Республіки. На цій хвилі впродовж 20-30-х років ХХ-го ст. і відбувалося становлення Федора Потушняка як вченого і письменника. Відомо, що безпосередній вплив на Ф.М.Потушняка як етнографа мав Іван Панькевич – знаний український мовознавець, педагог, етнограф і громадський діяч Закарпаття ХХ-го ст., родом з Галичини.
Першу спробу визначити місце Федора Потушняка в українському народознавстві було зроблено під час відзначення 90-ої річниці від дня його народження. Стараннями професора ВНЗ “УжНУ” Лідії Голомб, яка видала друком книгу “Федір Потушняк. Хвилини вічності: Лірика” (2000). У ній вперше на академічному рівні розглянуто поетику Ф.М.Потушняка. Як зазначає, Михайло Тиводар, (який писав свій дипломний проект за часів навчання в УжДУ під керівництвом Ф.М.Потушняка): “… його (Федора Потушняка – виділено М.Б.) реальний внесок у наукове українознавство може бути оцінений лише після видання окремого збірника його народознавчих праць”[6, 7]. Аналізуючи наукові праці вченого можна зробити однозначний висновок: він глибоко розумів і відстоював загальноукраїнський контекст традиційної культури Закарпаття. Його внутрішній духовний світ був тісно пов'язаний з рідним краєм, землею, де зростав фізично, духовно, інтелектуально. Науковець жив думками й устремліннями рідного народу. Саме в селянській сім’ї Федорові Потушняку прищепили любов до рідного слова і культури, високі духовні, моральні й естетичні цінності української традиційної культури, які він і проніс через усе своє нелегке життя.
Спадщина письменника – це не лише регіональне, а й загальноукраїнське духовно-культурне явище, що має повноцінно входити у скарбницю національного письменства та вітчизняної науки. Поетичні твори Ф.М.Потушняка 30-40-х років ХХ-го ст. за рівнем майстерності, емоційної сугестивності, психологічної напруженості та глибинної інтроспективності можна ставити в один ряд із творчими здобутками Богдана – Ігоря Антонича й раннього Павла Тичини. А сюрреалістичні поезії збірок “Кристали” і “Терези вічності”, створені поетом в останній рік життя, можна вважати в українській літературі добротним передвісником не тільки Драчевого ножа в сонці, а й художніх творівписьменників-шістдесятників та навіть і сучасних.
Заради історико-культурної об’єктивності належить сказати: не багатьох із закарпатських письменників першої половини ХХ-го століття порівнювали з Діогеном, називали закарпатським Сковородою, спадкоємцем Духновича, Будителем ХХ-го віку. У цих порівняннях спочиває водночас і визнання, і пошанування, і невмирущість Федора Потушняка як Людини, Особистості, Творця європейського виміру.
В історії розвитку української національної культури Федір Потушняк був і залишається неповторною творчою особистістю. Впродовж свого короткого земного життя, (бо за два тижні до свого п’ятдесятиліття 12 лютого 1960 року відійшов у Вічність), він намагався завжди залишатися самим собою. Така філософія власного життя почала формуватися в нього ще під час навчання в Берегівській руській (українській) гімназії, а продовжувала в Карловому університеті в Празі. Це й не дивно, бо на формування світогляду дванадцятирічного хлопця (1922 р.) мали безпосередній вплив гімназійні професори – відомі педагоги і діячі української культури такі, як Андрій Алиськевич, Антін Артемович, Олександр Бачинський, Михайло Грігашій, Андрій Дідик, Степан Ілляшевич, Іван Кульчицький, Василь Пачовський, Кирило Феделеш та інші. За визначенням Петра Скунця – психологічну установку бути таким прищепив собі ще як йшло становлення його багатогранної особистості під час навчання в Берегівській гімназії та Карловому університеті в Празі.
Тут, у Празькому університеті, Потушняк мав можливість спілкуватися й слухати лекції проф. Й.Крала, проф.Козака (філософські дисципліни), проф. Ю.Горака і проф. О.Пертольда (етнографію, порівняльні науки, релігію, історію, етнопсихологію та етнопедагогіку), проф. Олександра Колесси (українське мовознавство, історію українського романтизму ХІХ ст. та історію української новітньої літератури, а також спецкурси), доц. Мукаржовського (курс ліричної поезії, поетики й естетики), проф. Щерацького (курс психології, характелогії і графології) та ін.
Федір Потушняк був талановитою людиною з широким діапазоном внутрішніх потенцій. Саме тому й творчість його є багатоаспектною. Не зайвим буде нагадати, що загальна бібліографія праць Ф.М.Потушняка нараховує близько 300 назв.
Він мав рідкісний дар етнолога-народознавця. Серед великої кількості етнографічних праць особливе місце займають статті, присвячені міфології, вивченню народних вірувань, демонології, матеріальної культури краян: “Душа в народнім повір’ї села Осій” (село, де народився Потушняк) (1938), “Демон в народнім віруванні” (1940), “Сонце, луна, звізди і небеса в народнім віруванні” (1940), “Огень в народних віруваннях” (1941), “Північ і полудне в народнім віруванні” (1942), “Яйце в народнім віруванні” (1942), “Клятва в народнім віруванні” (1943), “Відьма та її признаки” (1944) – загалом понад 60 публікацій. Можна припустити також, що Потушняк був обізнаний з такими працями Олексія Лосєва, як “Діалектика художньої форми” (1927), “Діалектика міфа” (1930).
В радянський період партійні ідеологи і функціонери-атеїсти безпідставно звинувачували Ф.М.Потушняка в тому, що він досліджує в своїх наукових працях демонів та “нечисту силу”, різну “чортівню”. Ці необґрунтовані звинувачення, висунуті партократами, спростовують його численні публікації дорадянського часу, які були присвячені духовним, моральним, соціально-побутовим, естетичним та соціологічним проблемам буття. До таких праць у хронологічному порядку їх видання належать: “Соціологія села” (1940), “Наші дерев’яні церкви” (1942), “Останки ідолопоклонства” (1942), “Прання плаття у волинян” (1942), “Толока” (1942), “Дожинкові пісні” (1943), “Останки культу предків” (1943), “Писанки” (1943), “Руська родина” (1943), “Останки обичаю крадення жінок і “дівич-торгів”” (1944) та ін.
Нахили до філософського узагальнення проявилися у Федора Потушняка вже під час закінчення Берегівської української (руської) гімназії. Згідно з тогочасними вимогами до контролю та оцінювання навчальних досягнень гімназистів, кожен випускник повинен був виконати дві письмові роботи. Федір дуже здивував своїх однокласників і педагогів вибором тем. Для письмової роботи з української (руської) мови і літератури він вибрав тему “ Розвиток української поезії від Тараса Шевченка до наших днів”, а з чеської мови і літератури – “Лев Толстой і Фрідріх Ніцше”. Цей факт підтверджує, що випускник гімназії Потушняк уже мав чітко сформовану українську національно-культурну самоідентифікацію. Він належить до когорти тих випускників Берегівської української (руської) гімназії, про яких пізніше Василь Пачовський в історичному нарисі “Срібна земля” напише: “Та під нашою (професорів, педагогів Берегівської української (руської) гімназії – виділено нами М.Б.) рукою за 10 літ, що я там був, росло молоде покоління в середніх школах, з року на рік побільшуючи й число молодих діячів, сяючих ідеєю України, якої не знищить уже ніяка сила”.
У 1930 році Федір Потушняк розпочав свої студії на філософському факультеті Карлового університету в Празі, де вибрав спеціальність “українська мова і література” . Він, як і більшість його однокурсників, готувався стати педагогом, викладачем гімназії. Ця обставина й визначила перелік дисциплін, які викладались педагогам руських (українських) гімназій: історія української літератури, історія слов’янських літератур, курс української мови, український фольклор, історія філософії, історія грецької і римської філософії, курс сучасної філософії, сучасна російська філософія, організація шкільної освіти в ЧСР, практична психологія, іноземні мови та ін.
У студентські роки Потушняк не лише захоплювався, а й самостійно достаменно вивчав праці Вільгельма Вундта, Ріхарда Кронера, Бенедетто Кроче, Макса Мюллера, Едуарда Тітченера, Карла Фосслера, Зігмунда Фройда, Карла Густава Юнга, Фрідріха Ніцше, а також різні мови. Як сам відверто зізнається в автобіографії: “…Коли я прийшов в університет, я не знав жодної іноземної мови (щоправда, в це важко повірити, бо випускники гімназій того часу, як відомо за спогадами багатьох із них, добре володіли кількома іноземними мовами). Щоб успішно займатися наукою, читати іноземними мовами, я вивчав майже всі головні мови настільки, що вільно і легко читаю наукові книги (навіть літературні твори) такими мовами, як німецькою, французькою, англійською, італійською, латинською, угорською, польською, сербо-хорватською, чеською, словацькою та ін.”.
Не слід забувати, що Вільгельм Вундт (1832-1920) – це відомий німецький психолог, філософ-ідеаліст, один із основоположників експериментальної психології, який висунув перед світом концепцію “аналітичної інтроспекції”, а центральну роль у душевному житті людини він відводив саме волі. Його праця “Психологія народів” є одним із перших експериментів у галузі етнопсихології, яка містить психологічне тлумачення міфу, релігії, мистецтв тощо. Зазначимо, що об’єктом інтроспекції є психічний стан і дії суб’єкта, за яким спостерігають. Самоспостереження – основний метод інтроспективної психології. Американський психолог, представник інтроспективної психології Едуард Тітченер протиставив наївному буденному самоспостереженню так звану аналітичну інтроспекцію, яка відбувається із-за особливої психологічної установки.
Через праці Ріхарда Кронера Федір Потушняк пізнав проблеми філософії життя та релігійної філософії, як, власне , і через праці німецького філософа Фрідріха Ніцше, засновника “філософії життя” та автора праць “Так казав Заратустра” (1883-1891), “По той бік добра і зла” (1886), “Воля до влади” (1906) та ін.
На художню творчість Потушняка помітний вплив мав Бенедетто Кроче, італійський філософ-ідеаліст, історик, літературознавець, естет, громадський діяч. За Кроче, в пізнанні провідну роль відіграє інтуїція як всеохоплююче неповторно індивідуального. До речі, концепції Бенедетто Кроче співпадали з поглядами Карла Фосслера, які висвітлювалися ним у праці “Душа і культура в мові”. Фосслер пов’язував мовознавство і літературознавство з філософією та історією культури.
Велике враження на Федора Потушняка справила праця “Думка у світлі мови” Макса Мюллера, англійського філолога, знаного спеціаліста із загального мовознавства, індології, міфології.
Очевидним є й те, що на духовні змагання поета-лірика, неповторного новеліста, визначного майстра українського слова наклала відбиток і теорія про колективне несвідоме швейцарського психолога, філософа-ідеаліста, культуролога, основоположника аналітичної психології Карла Густава Юнга. В образах (архетипах) колективного несвідомого Юнг вбачав джерело загальнолюдської символіки, в тому числі міфів і сновидінь. Варто додати, що архетипи колективного несвідомого – це пам'ять поколінь, яка сформувалася тоді, коли наші прародичі тривалий час переживали схожі події. Визнання К.-Г. Юнгу принесли основні його праці: “Метаморфоза і символи лібідо” (1912), “Трансцендентна функція” (1916), “Дійсність душі” (1934) та ін.
В творчому доробку Федора Потушняка – філософа-ідеаліста – міститься ціла низка наукових статей, присвячених різним проблемам філософії і розвитку філософської думки на теренах Закарпаття. З-поміж них найвідоміші наступні: “Індивід і колектив” (1941), “Про свободу волі” (1941), “Про чоловіка” (1941), “Філософія мови” (1941), “Короткий нарис філософії Підкарпаття” (1943 - 1944) та нші. Остання з них була видрукована в “Літературній неділі” (1943.- №№ 2-6). У центрі “Короткого нарису філософії Підкарпаття” оригінальна система поета-земляка першої третини ХІХ ст., філософа, члена-кореспондента Академії наук Угорщини Василя Довговича. На окрему увагу сучасних дослідників заслуговують “Філософічні статті” Федора Потушняка, написані ним в Ужгороді у 40-50-х рр. ХХ-го ст. (241 сторінка машинописного тексту). Стараннями професора ВНЗ “Ужгородський національний університет” Романа Офіцинського вже вийшли в світ окремою Потушняковою книгою “Я і безконечність”. Як учений-філософ, він торкався проблем буття світу і людини, чуттєвого і раціонального пізнання світу, психології людини і етносів.
Федір Потушняк увійшов в світ поетичного слова ще 15-річним юнаком. Навчаючись у четвертому класі Берегівської української (руської) гімназії, під час канікул він написав першу свою збірку віршів “Нічні перли”, яка кудись поділася, як згадує пізніше в своїй біографії Федір Потушняк. Від так “…лише один вірш з той поезії зберігся…”. Це був вірш під назвою “Чи це сон?”, який він, як і наступні свої вірші, опублікував під псевдонімом Ф.Вільшицький у журналі “Пчілка”, а пізніше і журналі для дітей “Наш рідний край”. Проте дослідник Дмитро Федака стверджує, що у поезію Потушняк “…упевнено ввійшов… не так публікацією перших віршів…, як першою повнокровною рукописною збірочкою поезій гімназиста-шестикласника “Пори року””[7, 71]. Збереглася в машинописі і наступна його збірка “ Поезії’’, датована 1931 роком. На жаль, донині також у рукописному варіанті залишається і збірка “Радість”.
Уже в ранній своїй поезії Потушняк задекларував три її найсуттєвіші риси: філософічність, стремління згармонізувати світ, віру у внутрішню життєдайність світу.
На нашу думку, становлення Федора Потушняка як митця припадає на другу половину 30-х та 40-х років ХХ-го ст. Його поетика була представлена низкою збірок: “Далекі вогні” (1934), “ Хвилини вічності” (1936), “Таємничі вечори” (1938), “Можливості” (1939), “На білих скалах” (1941), “Кристали” (1942) та “Терези вічності” (1944).
Потушнякова художня модель світу виражена філософськими сентенціями. Вона має міфологізований характер, її елементи, згідно з поетикою символізму, є знаками неземного, непідвладного раціональному пізнанню світу. Оживлення й символізація сил природи поєднується в авторському поетичному міфі з утвердженням християнської ідеї Бога-Творця, що постає як надорганізуюча сила універсуму.
Ліричний міфосвіт митця вельми контрасний, багатозвуковий, різнокольоровий, у постійному протиборстві добра і зла. У динаміці змін природи розкривається широкий спектр настроїв та багатства світу душі ліричного “Я ” автора. У спілкуванні з читачем через художнє слово, він використовує методи сугестопедії. За допомогою навіювання картин протистоянь і злиття різних сил природи Федір Потушняк дає художнє зображення людської психіки як поєднання інтровертивного і екстравертивного, темних і світлих начал, їх безперервної боротьби, спадів і піднесень духовного енергопотенціалу. Релігійні, християнські настрої просвітлюють душу поета:
Хай бурливе море грає,
Хай далекий сходить грім,
Ми на морю, що лунає,
Знов поставим Божий дім [1, 10].
Як влучно зазначає, характеризуючи ліричні поезії Ф.М.Потушняка, дослідниця Лідія Голомб: “Ліричні збірки Ф.Потушняка сприймаються як сходинки напруженого духовного шляху поета-мислителя, що постійно, як давній Діоген, шукає людину, намагається осягнути сенс її земного буття”[2, 265]. Філософічності поетичного мислення Федора Потушняка найкраще відповідала тогочасна поезія європейського символізму з її дуалістичним світочуванням та прагненням до інтуїтивного пізнання сутності речей, явищ, подій. На творчому розвитку поета-символіста істотно позначилося й те, що він був також ученим-філософом, культурологом, етнопсихологом, автором численних досліджень у галузі естетики.
У збірці “Далекі вогні” Федір Потушняк вміло відтворює духовний порив людини до щастя, внутрішньої гармонії, єдності зі світом. “Хвилини вічного” – це не механічний синтез хвилин як елементів вічного. Це – осяння в творчості, натхнення, пориви, що виходять далеко за межі простору і часоплину. Квінтесенцією однойменної збірки “Таємничі вечори” є вечори прилучення до вічного, Божественного, до кінця незбагненного і нескінченного, вечори надлюдської священної сили слова.
Федір Потушняк був і талановитим прозаїком. Поряд із Олександром Маркушем, Лукою Дем’яном, Юрієм Станинцем він увійшов у славну когорту творців закарпатської школи “української новелістики”. Проте він належав до тих прозаїків краю, які відходили від етнографізму та побутописання. Потушняк висував перед собою вищу мету – розкрити внутрішній світ людини, пізнати глибини її душі, її таємниці, емоційні стани, торкнутися екзистенційних проблем людського буття. Майстер синтезу екстеріоризаційного й інтеріоризаційного письма істотно збагатив закарпатоукраїнську прозу, розширив її проблематику, підніс на якісно новий – психологічний рівень. Є.Недзельський, В.Маркусь дали високу оцінку книжкам “Земля” (1938), “Оповідання” (1942), “Гріх” та інші оповідання 1944 року.
Педагогічну діяльність Федір Потушняк розпочав за підтримки і добрих порад Івана Панькевича, з яким у нього після повернення з Праги зав’язалася переписка. Восени 1937 року Потушняку вдалося тимчасово влаштуватися помічним учителем державної народної школи в селі Білки. Тут він працював до березня 1938 року. Не дивлячись на настирливі поради Івана Панькевича не йти працювати вчителем у народну школу, бо це лише зайве марнування часу, а серйозно готуватися до магістерських екзаменів, Федір Потушняк зробив по-своєму: влаштувався на посаду помічного вчителя в селі Нижнє Болотне (Нижній Шард). Згідно з розпорядженням реферата Міністерства шкіл і народної освіти в Ужгороді від 14 березня 1938 року він займав посаду вчителя лише на час з 20 березня до 30 червня 1938 року. Іван Панькевич здивований непослідовністю Потушняка, докоряв йому, але й продовжував ним опікуватися в справі працевлаштування. Так на його прохання, 31 грудня 1938 року Федора Потушняка згідно з наказом міністра культу, шкіл і народної освіти Карпатської України було призначено професором української мови гімназії оо. Василіан, що розгорнула свою роботу у Великому Бичкові. Педагогічна діяльність молодого професора тривала до 1 березня 1939 року, бо в цей час його мобілізували до чехословацького війська.
Зі студентських років Федір Потушняк прагнув стати науковцем. І він ним став. Про це засвідчують його численні наукові публікації. Педагогом вищої школи Потушняк став 1 лютого 1946 року, коли наказом ректора Ужгородського державного університету А.Курішкою його призначено на посаду старшого викладача кафедри загальної історії. Він працював на історико-філологічному факультеті і викладав у істориків нормативні курси археології, а у філологів – чеську і словацьку мови. В УжДУ Потушняк піддавався постійним переслідуванням, політичним репресіям.
У 1947 році Федір Потушняк проходив курси підвищення кваліфікації педагогічних кадрів на кафедрах археології й етнографії Московського університету. Під час курсів провів відкриті лекції з названих предметів, які дістали високу оцінку московських педагогів. Повернувшись з курсів віддався розробці лекційних і практичних курсів з названих дисциплін і майже повністю перестав публікуватися як науковець.
Успішна викладацька робота в університеті увінчалася фаховою та морально-психологічно перемогою Потушняка над партійною ідеологією та її прихильниками. 5 червня 1947 року Федору Потушнякові було присвоєно учене звання доцента кафедри археології й етнографії. Не зважаючи на наукові досягнення і визнання, як стверджує професор ВНЗ “Ужгородський національний університет” М.П.Тиводар, 1947 рік був найважчим у житті, науковій, педагогічній і творчій діяльності Федора Потушняка. Саме в цей час розпочалася нова хвиля вишукування українських буржуазних націоналістів. Уже 21 травня 1947 року на шпальтах “Закарпатської України” російськомовний письменник Матвій Тевельов звинуватив Потушняка в тому, що він ігнорує совєтську дійсність.
Постійні ідеологічні нападки вочевидь вплинули на поведінку вченого з його оточенням. Потушняк уникав розмов на політичні теми, а бесіди на літературні, наукові чи педагогічні теми вів обережно, використовуючи двозначні формулювання. Більш-менш вільно почувався і був сам собою лише в спілкуванні зі своїм другом Миколою Лелекачем, який підготував від імені Потушняка листа угорською мовою на ім’я директора Підкарпатського общества наук ( ПОН) про влаштування його на постійну роботу в ПОН (лист Миколи Лелекача Федору Потушняку від 22 березня 1941 року).
Феномен Федора Потушняка ще не до кінця пізнаний науковцями і педагогами-практиками. Його духовні надбання істотно вирізняються з-поміж творчих здобутків майстрів художнього слова ХХ-го століття і мають не лише загальнонаціональну, а й загальноєвропейську наукову і художню цінність, велике пізнавальне та виховне значення. Він як пророк Гедеон, вистояв проти суспільного зла, до останнього подиху віддавав своє життя служінню людям, рідній землі. Тому й передсмертними були такі слова: “…Збережіть мені життя. Мені так багато ще треба зробити”.
Отже, перед науковцями-дослідниками ВНЗ, педагогічною громадськістю Срібної Землі постає низка нагальних завдань:

  1. продовжувати наукові розвідки неопублікованих праць Ф.М.Потушняка з метою їх публікації найближчим часом у різних засобах масової інформації та комунікації;
  2. у системі післядипломної педагогічної освіти доцільно щорічно в лютому проводити оглядові лекції, організовувати тематичні дискусії, конференції, присвячені життєтворчості та науковим пошукам Ф.М.Потушняка, його світлій пам’яті;
  3. у різних типах ЗНЗ популяризувати творчість Федора Потушняка як на уроках української мови і літератури, історії і суспільствознавства, народознавства і краєзнавства, так і в позакласній та позашкільній освіті і вихованні;
  4. культурно-освітнім товариствам, організаціям об’єднати свої зусилля у ділянці проведення пізнавальної та інформаційно-видавничої діяльності із зазначеної проблематики.

Література

  1.  Вільшицький Ф. [Потушняк]. Далекі вогні: Поезії. - Іршава, 1934. – 24 с.
  2.  Голомб Лідія. Федір Потушняк (1910-1960) / Письменники Срібної Землі. - Ужгород: КП “Ужгородська міська друкарня”, 2006. - С.263-269.
  3.  Недзельський Е. Критические заметки о творчестве Ф.Потушняка // Русское слово. - 1942. - №47. - 21 июня.
  4.  Потушняк Фідір. Короткий нарис філософії Підкарпаття.
  5.  Потушняк Ф. Твори / Упор. та передмова В.Попа. - К., 1980. - 495 с.
  6.  Тиводар М.П. Життя і наукові пошуки Федора Потушняка. - Ужгород: Гражда, 2005. - 284 с.

  Федака Дмитро. Федір Михайлович Потушняк // Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2010 рік / Випуск.ред. Л.О.Ільченко. - Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2009. - С.64-73.