Рацюк О.І. – методист кабінету суспільно-гуманітарних дисциплін ЗІППО

Навчання іноземної мови у середній загальноосвітній школі має забезпечити реалізацію практичних, освітніх, розвиваючих і виховних цілей. Практична мета полягає в тому, щоб навчити учнів спілкуватися іноземною мовою в усній і письмовій формі.
Володіння усним і писемним мовленням робить можливим безпосередні контакти з представниками інших країн, а вміння читати іноземною мовою дає змогу прилучитися до культури народів – носіїв цієї мови, розширює кругозір, поглиблює загальну ерудицію, сприяє формуванню світогляду на основі загальнолюдських цінностей, розвиває особистість.
Освітні цілі досягаються не тільки завдяки читанню пізнавальних текстів, а й у процесі оволодіння іноземною мовою, коли учні зустрічаються з новими для них лінгвістичними поняттями і поглиблюють свої знання про вже відомі явища. Вивчаючи іноземну мову, учні краще оволодівають рідною.
Розвиваючі і виховні цілі реалізуються впродовж усього навчального процесу – на уроках і в позакласній роботі. Загальною стратегією навчання іноземних мов є комунікативний підхід, який зумовлює практичну мету навчання іноземних мов, а саме: оволодіння іншомовним міжкультур­ним спілкуванням шляхом формування і розвитку міжкультурної комунікативної ком­петенції.
Особливості комунікативного підходу:

1. Мова розглядається як засіб спілкування. Перевага віддається оволодінню поняттями та функціями.
2. Мова вивчається через особисту діяльність учнів. Вони є головними, автономними суб’єктами навчання, які володіють когнітивними (пізнавальними) стратегіями та прийомами оволодіння мовою й іншомовним спілкуванням та відповідають за свої успіхи і невдачі.
3. Основними цілями є комунікативна компетенція, соціальна відповідність та прийнятність.
4. Урок іноземної мови розглядається як діяльність спілкування. Це означає відмову від домінування на уроках формальних мовних вправ на користь діяльнісно й інтелектуально орієнтованих завдань, які дають змогу вивчати іноземну мову як скарбницю культури та соціокультурної інформації, як основний засіб міжкультурного спілкування.
5. Навчання видів мовленнєвої діяльності відбувається інтегровано.
6. Типовими завданнями є заповнення інформаційних прогалин, розв’язання проблем, рольова гра, стимуляція тощо.
7. Типовими формами інтерактивності є групова та парна робота.
8. Змінюється роль вчителя у процесі навчання. Вчитель сприяє спілкуванню, допомагає учням досягти автономності у визначенні цілей та шляхів вивчення іноземної мови, оволодіти мовленнєвими, мовними та невербальними засобами комунікації.
9. Змінюється ставлення до помилок. Вони неминучі й розглядаються як свідчення процесу навчання.
10. Рідна мова майже не використовується, за винятком складних ситуацій, що виправдовують таку необхідність.

Вивчення іноземної мови сприяє розкриттю нахилів і здібностей дитини, а також розвитку мислення, пам’яті, уваги, почуттів, емоцій. Позакласна робота є невід’ємною частиною єдиної системи навчально-виховного процесу. Вона сприяє досягненню практичних, виховних та освітніх цілей і повинна спрямовуватися на вдосконалення мовленнєвих умінь, набутих на уроці, на формування в учнів позитивних мотивів вивчення іноземної мови.
У загальноосвітній школі оволодіння іноземною мовою має сприяти культурному, психічному і фізичному розвитку учнів, засвоєнню певних знань з предмета, формуванню мовленнєвих та загальнонавчальних умінь та бажання вчитися.
Основне завдання у роботі з учнями, що починають вивчати іноземну мову – формування пізнавального інтересу до предмета. Ця проблема стоїть гостро, оскільки у молодших школярів жива допитливість не завжди стає стійким інтересом до навчання. І якщо на початковому етапі не вдасться його сформувати, то домогтися цього пізніше буде набагато важче. Відомо, що учні, байдужі до навчання, швидко відстають від своїх однокласників. А прогалини у знаннях ускладнюють подальше засвоєння матеріалу. Враховуючи це, вчитель намагається зробити все, щоб початковий етап у навчанні іноземної мови був захоплюючим і цікавим.
Важлива роль у цій справі належить методу театральної педагогіки, головним засобом якої є драматична гра, мовна діяльність, мотивація, відсутність примусовості. Це глибоко особистісна індивідуалізована творча діяльність, навчання і виховання в колективі і через колектив, розвиток психічних функцій і здібностей учнів через розваги.
Основна роль у цій методиці належить дидактичним іграм. Не слід, звичайно, перетворювати навчання іноземних мов у суцільну гру. Гра – справа серйозна. Якщо вона використовується лише як засіб розваги, розрядки, відпочинку, то користь від неї мінімальна. Такі функції у гри є, але вони не є головними. Про це не треба забувати. Гра – лише оболонка, форма, змістом і призначенням якої має бути навчання, в даному випадку – оволодіння видами мовленнєвої діяльності як засобами спілкування.
Уже на перших уроках учні повинні зрозуміти, що вивчення іноземної мови – праця. Та все ж грі у навчанні школярів повинно бути відведено значне місце. І не тільки для того, щоб зробити процес навчання цікавим, але й для того, щоб він був посильним.
Отже, молодшим школярам нелегко висидіти на 45-хвилинному уроці іноземної мови. Дидактичні ігри знімають з дітей втому, вносять у їхню навчальну діяльність різноманітність і захопленість. Разом з тим, дидактичні ігри на уроках іноземної мови можуть бути використані для навчання різних її аспектів: фонетики, лексики, граматики, а також у роботі з розвитку діалогічного та монологічного мовлення.
Дидактичні ігри повинні відповідати низці вимог:
1) розвивати мотиваційну сферу;
2) служити засобом пізнання;
3) розвивати розумові дії;
4) формувати певну поведінку.
Рольова гра виявляє у дітей важливі зміни і формування нових якостей особистості. Якраз у грі діти засвоюють суспільні функції, норми поведінки. Театр вчить, змінює, виховує, розвиває.
Головним елементом гри є роль, яка повинна відтворити різноманітні людські відносини, що існують у житті. Що стосується розвивального значення шкільного дитячого театру, то воно закладено у самій природі гри, бо це завжди емоції, а там, де емоції, там активність, там увага і уява, там діє мислення.
У процесі постановки вистави можна здійснити різні організаційні форми роботи: індивідуальну, парну, групову, колективну. Театр може активізувати велику кількість учнів. З його допомогою можна вирішувати одне завдання (удосконалювати лексичні, граматичні, фонетичні навички) або цілий комплекс завдань (формувати мовні навички, розвивати спостережливість, увагу, творчі здібності).
Мовний матеріал вистави повинен відповідати мовним можливостям учнів. Якщо оперування ним викличе труднощі, діти швидко втратять інтерес до такої гри. Не всі учні можуть бути активними учасниками гри, але всі бажаючі повинні брати в ній участь. Театр розвиває у дітей почуття колективізму, вчить їх уболівати один за одного. Проте у грі проявляються не тільки позитивні, але і негативні риси дітей. Вчитель повинен слідкувати за тим, щоб не допускати зарозумілості, зловтіхи, нездорового суперництва щодо тих, у кого не все так добре вдається. Він повинен засуджувати такі вчинки, пояснювати учням, чому ці вчинки негативні, і виховувати в них правильне ставлення до своїх товаришів, до колективу. Важливе однакове і доброзичливе ставлення вчителя до всіх учасників театру. Молодші школярі нерідко гостро реагують на невдачі у грі. Тому необхідно згуртовувати дітей. Це дозволяє забути прикрощі, піднімає настрій і служить доброю розрядкою. Адже метод театральної педагогіки базується на драматизації навчання, на мовній діяльності, на мотивації. Це глибоко особиста творча діяльність.
Розмовляти, спілкуватися – це у певній мірі грати роль, що залежить від різних обставин та осіб, які зустрічаються. Ми знаємо, як звертатися до інших рідною мовою згідно з суспільними нормами, закладеними з дитинства. Але в іноземній мові ми знаходимося на невідомій сцені. Ми вивчаємо, випробовуємо не тільки «текст», а й жести та міміку, що його супроводжують. Працювати над лексикою, синтаксисом і фонетикою, використовуючи дошку або комп’ютер, недостатньо, щоб виконувати цю нову роль, оскільки мова – сукупність не тільки ритму і звучання, але і поглядів, жестів, емоцій, гри і творчості. Ніякої кафедри, ніякого учительського столу, ніяких учителів. Починаючи з цього моменту, спілкування проходить на рівних – за допомогою поглядів, жестів та слів.
Збірка матеріалів [5, 6, 7] призначена для учнів загальноосвітніх шкіл і може використовуватися уже на першому році навчання. Вона охоплює різні за складністю п’єси згідно з віковими та навчальними можливостями учнів. Спочатку подано невеличкі за обсягом інсценівки за мотивами добре відомих учням казок. Лексика та граматичні форми, використані у п’єсах, відповідають вимогам навчальної програми з французької мови. П’єси написані простою розмовною мовою, враховуючи рівень підготовки учнів. У збірнику вони розміщені в порядку зростання мовних труднощів. Лексика повторюється, і найбільш поширені вирази учні запам’ятовують без великих зусиль. Поступово мовний матеріал ускладнюється як і збільшується кількість сюжетних ліній.
Робота над п’єсою починається з підбору дійових осіб. При цьому важливо враховувати не тільки бажання дітей, але й їхні можливості.
Далі йде надзвичайно трудомісткий етап – розучування ролі з кожним виконавцем окремо. Працюючи над роллю, треба домогтися того, щоб учень осмислив її, добре уявляв зображувану ним особу, її манери, голос, інтонацію. Учень повинен відпрацювати роль із фонетичного боку.
Третій етап підготовки спектаклю – це робота над мізансценами під час загальних репетицій за сценами і актами. Практика доводить, що протягом загальних репетицій «маленькі актори» повторюють не тільки текст своєї ролі, а й без зайвих зусиль запам’ятовують роль своїх партнерів, а часто і весь текст п’єси.
Після загальних репетицій було б доцільно робити загальний «прогон» усього спектаклю з урахуванням зміни декорацій. Після цього настає день прем’єри, на яку запрошують учителів, батьків, учнів школи.
Робота над спектаклем об’єднує великий колектив учнів: акторів, декораторів, музичних акомпаніаторів та операторів (освітлення, технічне озвучення і т.д.).
Враховуючи можливості школи, спектаклі добираємо такі, які не вимагають складних декорацій. Одні і ті ж декорації можна використовувати для кількох композицій. Декорації і костюми виготовляються самими учнями за допомогою батьків та вчителів, при цьому використовується старий одяг, шпалери і т.д.
Усі спектаклі вимагають музичного супроводу, який підбирає вчитель. До того ж, у кожному класі є діти, що займаються музикою і залюбки будуть акомпанувати спектаклю. Крім того, слід використовувати і технічні засоби.
Десятилітній досвід роботи дитячого франкомовного театру «Madame la France», що у ЗОШ І-ІІІ ст. № 5 м.Ужгорода з поглибленим вивченням французької та англійської мов, доводить переваги такого виду позакласної роботи з іноземної мови. У дітей покращилася вимова, з’явився автоматизм у розмовній мові, посилилась мотивація, а головне – зник психологічний бар’єр у спілкуванні з носіями мови. Крім місцевих конкурсів та свят, театр брав участь у міжнародних фестивалях дитячих франкомовних театрів, за що був нагороджений дипломами лауреата та виборов ІІІ місце у номінації «Краща чоловіча роль першого плану».

Л І Т Е Р А Т У Р А

1. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів 2-12 Іноземні мови. – Ірпінь, 2005.
2. Рекомендації Ради Європи з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання. – Ленвіт, 2003.
3. Тернопільський обласний інститут післядипломної освіти. «Розмовляй французькою мовою» методичний посібник. – Тернопіль: СМП «Астон», 1997.
4. Ройтенберг Ф.Є. «Читай и говори по-французски». – Випуск І. – М., 1998.
5. Pierre Gripari «Contes de la rue Broca» Hachette. – 2000.
6. Françoise Arnaud et Michel Barré»Petuit carnet de mise en scène», Didier – 2001.
7. Macel Aymé «Contes du chat perché» Hachette. – 2001.
8. Guide du formateur., CIEP, 2005.