Вагоме слово методиста

vertНа календарі 1991 рік. Я працюю в загальноосвітні школі № 19. Маю сьомий клас. Проходжу чергову атестацію. А для того треба дати відкритий урок. Звичайно, вибираю літературу. Тему з позакласного читання (після циклу уроків, присвячених вивченню фольклору): «„Дума про голод” Єгора Мовчана».
Підготовка до уроку виявилася напружено і важкою морально. Тоді тільки зʼявилися в «Огоньке» (дякуючи В. Коротичу) перші публікації про голод в Україні 1933 року, уривки з віршів про голод П. Тичини і т. д. Я розуміла, що цей урок буде з усіх боків непростим. По-перше, зробила його бінарним (занадто багато матеріалу, в одні 45 хвилин не виснеш), по-друге, за жанром вирішила провести урок-суд над «системою», по-третє, запросила народного артиста України, бандуриста Андрія Олександровича Вертелецького, який пережив голод, по-четверте, вперше зважилася пів уроку провести учнівську мініконференцію (яку ж теж треба було заздалегідь підготувати). А додайте до цього амбітність, час (це було навесні, до Незалежності ще треба було трохи почекати), вік учнів і… велику підтримку колег по кафедрі.
kurchІ ось на цей відкритий урок приводить своїх слухачів курсів підвищення кваліфікації – учителів української мови і літератури – Ольга Теодорівна Кирчів. Крім того, з ними молодий кандидат наук (нині професор, доктор, літературознавець, історик літератури, автор енциклопедичних видань) Юрій Іванович Ковалів. Я страшенно хвилювалася, багато чужих людей, у класі не було місця, де стати, як поведуть себе учні у такій ситуації, чи не розплачуся я…
Урок вийшов хвилюючим. У кінці, як тільки продзвенів дзвоник і я подякувала учням за роботу, підвівся Юрій Іванович, пробрався до мене, став переді мною на коліно і поцілував мені руку. Потім повернувся до дітей і, тамуючи хвилювання, подякував їм.
Звичано, емоції зашкалювали. Але я боялася аналізу, бо ж стіл був покритий синьо-жовтим прапором, звучали жорсткі засудження радянської влади, тай Вертелецький додав сліз, розповідаючи про своє дитинство.
Першою попросила слова Ольга Теодорівна. Вона, чітко розуміючи ситуацію і можливі її наслідки, подала такий блискучий аналіз уроку, закцентувавши на емоціях, людських болях, трагедії голодної душі на українських чорноземах, що ніхто не посмів звинуватити мене в підриві авторитету держави.
Вона представляла поважну інституцію, з думкою якої рахувалися, а позицію не піддавали сумніву.