Вагоме слово методиста

На календарі 1991 рік. Я працюю в загальноосвітні школі № 19. Маю сьомий клас. Проходжу чергову атестацію. А для того треба дати відкритий урок. Звичайно, вибираю літературу. Тему з позакласного читання (після циклу уроків, присвячених вивченню фольклору): «„Дума про голод” Єгора Мовчана».

Підготовка до уроку виявилася напружено і важкою морально. Тоді тільки зʼявилися в «Огоньке» (дякуючи В. Коротичу) перші публікації про голод в Україні 1933 року, уривки з віршів про голод П. Тичини і т. д. Я розуміла, що цей урок буде з усіх боків непростим. По-перше, зробила його бінарним (занадто багато матеріалу, в одні 45 хвилин не виснеш), по-друге, за жанром вирішила провести урок-суд над «системою», по-третє, запросила народного артиста України, бандуриста Андрія Олександровича Вертелецького, який пережив голод, по-четверте, вперше зважилася пів уроку провести учнівську мініконференцію (яку ж теж треба було заздалегідь підготувати). А додайте до цього амбітність, час (це було навесні, до Незалежності ще треба було трохи почекати), вік учнів і… велику підтримку колег по кафедрі.

І ось на цей відкритий урок приводить своїх слухачів курсів підвищення кваліфікації – учителів української мови і літератури – Ольга Теодорівна Кирчів. Крім того, з ними молодий кандидат наук (нині професор, доктор, літературознавець, історик літератури, автор енциклопедичних видань) Юрій Іванович Ковалів. Я страшенно хвилювалася, багато чужих людей, у класі не було місця, де стати, як поведуть себе учні у такій ситуації, чи не розплачуся я…

Урок вийшов хвилюючим. У кінці, як тільки продзвенів дзвоник і я подякувала учням за роботу, підвівся Юрій Іванович, пробрався до мене, став переді мною на коліно і поцілував мені руку. Потім повернувся до дітей і, тамуючи хвилювання, подякував їм.

Звичано, емоції зашкалювали. Але я боялася аналізу, бо ж стіл був покритий синьо-жовтим прапором, звучали жорсткі засудження радянської влади, тай Вертелецький додав сліз, розповідаючи про своє дитинство.

Першою попросила слова Ольга Теодорівна. Вона, чітко розуміючи ситуацію і можливі її наслідки, подала такий блискучий аналіз уроку, закцентувавши на емоціях, людських болях, трагедії голодної душі на українських чорноземах, що ніхто не посмів звинуватити мене в підриві авторитету держави.

Вона представляла поважну інституцію, з думкою якої рахувалися, а позицію не піддавали сумніву.