Коломийки сіл Лугів і Говерли

Питали ньи легіники, чого-м така біла,
Та я влітку скотарила ті сметану їла.
Хотів зо мнов мій миленький шось поговорити,
Але пішов в полонину стаю городити.
Ой іду я, молоденька, горі полонинов,
За сірими воликами та за коровинов.
Ой піду я в полонину, може найду грибів,
Подивлю-си на бичита, бо давно не видів.
Їде багач на коневи у новому сідлі,
Не хочу я леда-біду, аж би був у сріблі.
Гримльи громи з Чорногори, котьиси лісами:
Доста було панувати фашистам над нами.
Мене мамка народила в зелені долині,
Навчила ньи співаночки – співаю до нині.
Мене мамко народила коло сіяночок,
Привчила ньи до роботи і до співаночок.
Любі мої співаночки, люблю вас співати,
Одну собі заспіваю, як буду вмирати.
Ой співаю співаночки тай співати буду,
Літа мої молоденькі смутити не буду.
Ой я собі заспівала, бо я дику мала,
Коби хлопці попросили, ще би заспівала.
Коли вівчьир заспіває коло колибочки,
Піде голос долів звором аж до білявочки.
На високі полонині доярки співают,
Чути пісні веселенькі, аж на пьйиту стаю.
Ой у лузі воли в плузі, при дорозі дичка.
Любив би-м тьи, дівчиночко, коби-с май величка.
Ой дівчита-дівчиточка, якус совість майте:
Як-исте ньи зчарували, так ми рота дайте!
Ой їду я у долину рубати ліщину,
А ти, діду, цюлюй бабу, а я лиш – дівчину!
Яка файна дівчиночка, шо пасе тельита:
Личко в неї, як калинка, чорні бровеньита.
Ой орали сиві воли, виорали ниву.
Полюбив я дівчиночку файну, чорнобриву.
Таку файну як косицьи, я дівчину маю,
Коли вночи ми приснитси, парну обіймаю.
Кучерьива та румньина молода дівчина,
Вночи не сплю, бо сумую за її очима.
Снило ми си, молоденькі, шо коло керниці,
Із відерцьи пити дала-м любкови водиці.
Ой дівчино-дівчиночко, у садочку сидиш,
Давай личко цюлювати – скоро ньи не ввидиш.
Давай личко цюлювати та на оба боки,
Бо ти мене вже не ввидиш, хіба задва роки.
Ой іду я, молоденький, уже си збираю,
Чорні очка, біле личко дома залишьию.
Ой курила-си доріжка, коли-м нею їхав,
Зажурила-си дівчина, що я вже поїхав.
Не куриси так, доріжко, поллю тьи водою,
Не журиси так, дівчино, возьму тьи з собою.
Котилася із Говерли у долину плита.
Ой чого ж ти, дівчиночко, на мене сердита?
Ой піду я під віконце та тихонько стукту:
Аж не вийдеш, дівчиночко, з жилью си розпукну.
Ой зозуле, зозулечко, чого пірьи губиш?
Скажи мені, дівчиночко, чого ньи не любиш?
На Говерлі сніг біліє, зимний вітер дує,
А мій милий на роботі дорогу будує.