Школа доброти і милосердя

Як часто ми бачимо по телебаченні, чуємо по радіо, читаємо  в пресі про долі людей-інвалідів. Скільки горя і особистих трагедій показано в кількахвилинних сюжетах! Чому ж одним пощастило вести  повноцінний спосіб життя, а іншим  доводиться проводити весь час у візку чи сліпоті? У кожного своя доля. Генетика, недбалість лікарів та навіть нещасний випадок є причинами інвалідності. Як правило, у здорових людей чуже каліцтво викликає співчуття, але до реальної допомоги справа не доходить.

Чи помічаєте ви, як у нашій державі ставляться до людей із фізичними вадами? Жорстокі діти та підлітки насміхаються й глузують. Навіть ті, хто начебто виявляє дружелюбність до інвалідів, мимохіть замислюється про їхню неповноцінність. Психологи стверджують, що до таких людей слід ставитися як до здорових і не робити між ними й нами різницю. Але я не вважаю це правильним. Не можна урівнювати їхні шанси пробитися в цьому житті зі здоровими людьми! Надмірна байдужість дратує не менше, ніж зайве піклування…
Для інвалідів створюють спеціальні організації, які націлені на їхній фізичний та духовний розвиток. Вихователі проводять заняття в ігровій формі, спеціалісти - реабілітацію, психологи допомагають подолати комплекси. Але як би дітей-інвалідів не переконували в їхній повноцінності, рано чи пізно настає потреба здобувати знання.
Інваліди-школярі - це дуже складна проблема. Загальноосвітні школи не хочуть брати на себе відповідальність, тому відмовляють батькам таких дітей навіть, не запросивши їх на співбесіду. Та й чи потрібно дитині з фізичними вадами відвідувати звичайну школу? Безумовно, все залежить від рівня розвитку, але навіть здатні до навчання діти-інваліди почувають величезний дискомфорт поряд з однолітками. У першому класі вони задаються питанням: «Чому я не такий як усі?», а згодом, коли вже знаходять відповідь, намагаються не привертати до себе уваги, аби не стати центром насмішок. У такому віці починають зароджуватися комплекси, які є дуже небезпечними навіть для здорової людини, не те що для інваліда. Ці діти рідко мають друзів-однокласників, тому що просто спілкування не може замінити похід на ковзанку чи дискотеку. Що ж тоді залишається інвалідові? Насамперед, не відмовлятися від навчання, адже завдяки йому є шанс здобути майбутню професію. А друзів можна знайти серед «своїх» у спеціальних центрах. Тут ніхто не почувається інакшим, тут щира тепла атмосфера, тут можна познайомитися з людьми відповідно до своїх інтересів.
Батьків лякає також чи не найважливіше питання: як їхня дитина зможе існувати без них? Для вирішення цієї проблеми створюються курси, мета яких – підготувати інвалідів до самостійного життя та забезпечити їх роботою. Кухарська справа, вироби із кераміки, із соленого тіста, вишивка бісером, швейна справа - кожен може обрати заняття до душі. А для того, щоб роботи були оцінені, створюють спеціальні акції, на яких бажаючі допомогти можуть купувати вироби ручної роботи. Інваліди можуть стати професіоналами у своїй справі! Це б забезпечило їм нормальне майбутнє і змогу утримувати себе. А от справа з вищою освітою доволі складна. Для таких студентів потрібне спеціальне обладнання, яке б допомогло їм навчатися. Та ніхто не переймається цим, тому вважають за краще просто відмовити. Зрозуміло, що про престижну роботу їм залишається тільки мріяти.
Та є спонсори, які допомагають фінансово. Часто для учасників центру організовують оздоровчі табори за містом. Вдень – процедури, а ввечері вогнище і пісні під гітару. Це створює теплу сімейну атмосферу. На хвилинку забуваються проблеми, а увага концентрується на красі навколишнього середовища та нових друзях. Нерідко для них організовують концерти або спонсорують квитки на справжні зіркові виступи, безкоштовні відвідування басейну, спортклубу. Здебільшого це робиться не з добрих намірів, а перед виборами чи задля піару й хорошої репутації. Та чи тільки це потрібно інвалідам?
Цікавим є проект «TOUGH» в США. Кожна американська сім’я-учасник має свою дитину-інваліда з України. Вони листуються, обмінюються подарунками, діляться намірами на майбутнє. Загалом, діти відчувають любов не тільки рідних батьків. Ось що важливо для них – відчувати себе потрібними та корисними. Вони не хочуть жити, як квіти: їсти, спати, існувати. Вони хочуть жити повноцінно!
Серед людей-інвалідів існує  багато сильних особистостей. Настільки сильних, що звичайній людині такого не зрозуміти. Мене завжди захоплювали інваліди-художники, які творять ногами, інваліди-спортсмени, які здобувають першість, інваліди-програмісти, які стають справжніми професіоналами у своїй справі. Вражають інваліди, які дивляться на життя позитивно, незважаючи на свою хворобу. У такі моменти відчуваєш, що твої проблеми дріб’язкові, що сварка з подругою чи невиконане домашнє завдання не такі вже й важливі речі. Ти розумієш, що дратуєшся через дрібниці, вважаючи себе при цьому найнещаснішою людиною на землі. А вони - вселяють віру, з ними хочеться говорити про життя. Дивлячись на людей з вадами, я розумію: щоб мати таку силу волі, потрібно щось пережити у житті. Вони не викликають у мене співчуття. Вони викликають у мене повагу! І я впевнена, що не кожна здорова людина здатна на таке. Здавалося б, чому така несправедливість? Та це не можна сприймати як кару, бо труднощі, по суті, роблять тебе сильнішим. І невідомо, як би склалося їхнє життя, якби вони народилися здоровими. Хтось стає сильним і викликає захоплення, а хтось сидить з ярликом «інвалід» і не може знайти вихід. Таким людям просто потрібно допомогти. Не грішми і не новими візками, а спілкуванням! Скільки треба інваліду? Аж хвильку вашої уваги!
Ми дуже неуважно ставимося до оточуючих, або просто не хочемо помічати чиїсь проблеми, крім своїх. Їдучи по місту на візку, інвалід ловить на собі сотні поглядів, адже милосердя наших людей полягає тільки в тому, щоб поспівчувати і забути. То чому ж би не дати шанс людині відкритися?..
Чи є інвалід повноцінною  людиною? Фізично – ні. Він не здатний пробігти марафон чи виграти  турнір із фігурного катання. Та чи є повноцінними ми, здорові люди? Фізично – так. Морально – часто ні…

Любов Падун, гурток «Журналістика»