В гостях у митця

DSC 3214

Нещодавно наша не велика і не маленька журналістська компанія відвідала дім, у якому жив і творив відомий закарпатський митець Василь Свида. Минулого року ми відзначали сторіччя з дня його народження, тому тема творчості й біографії скульптора є дуже актуальною в Закарпатті та Україні. Нашу зустріч із мистецтвом різьбяра не можна назвати офіційною – надто вже тепло і приязно зустрів нас господар будинку – син митця.

…Тиха хвіртка, старенький кіт, гарний затишний будинок, приперті до стіни репродукції скульптур. Відразу ж за дверима починаються круті сходи, що ведуть до майстерні під дахом, а там – справжній рай для митця. У вузенькому коридорі – полиці з роботами, справа – особиста бібліотека, у кінці – «святая святих», де й проходив процес створення нових шедеврів. Тут ми побачили і такі, що слугували лише «чернетками» до загальновідомих композицій, й унікальні роботи, які ніде більше не можна зустріти.
Художник, скульптор, турботливий батько, вірний друг, майстер на всі руки – це далеко не всі іпостасі Василя Свиди. Лауреат Шевченківської премії зумів виховати зі свого учня нового лауреата, а зі свого сина – спортивного професіонала; своїми творами подарував світу трохи більше українського й справжнього, а вишитим сорочкам (одне з численних захоплень діяча) могли би позаздрити і хороші майстрині.
У цей день ми дізналися про Свиду ще й як про невтомного трудівника, який до початку роботи встигав декілька годин попрацювати у майстерні. У своїй розповіді Ярослав Васильович (син) поділився з нами спогадами: «Батько розповідав, що якось циганка нагадала йому життя до 93 років. Він поставився до цього з гумором, але планів наскладав на 100 років вперед. Не здійснилося пророцтво, бо помер у 76. Після його смерті я знайшов лист паперу, списаний із двох боків самими лише назвами робіт, які він ще збирався втілити в життя!»
На превеликий жаль, будинок, у якому кожен куток наповнений творчістю, виставлено на продажу. Син мріє створити в ньому музей, присвячений творчості батька. Він готовий безкоштовно віддати роботи батька для того, аби їх могли бачити всі бажаючі, тільки б знайти небайдужих людей, які виділили б певну суму для облаштування музею.
…Кілька спільних світлин, декілька подарунків на пам’ять від господаря, запрошення завітати ще раз та головне – маленьке зближення з мистецтвом, якого ми дійсно могли торкнутися рукою, – все це додало нам гордості за рідний край.

Антоніна Чундак,
гурток «Журналістика»,
ПАДІЮН

DSC 3174

DSC 3180

DSC 3177

DSC 3206