Історична реконструкція: забавка для туристів чи стиль життя?

1jЗовсім недавно я відкрила для себе серію фестивалів історичної реконструкції, що проводяться в різних замках і фортецях нашої країни. Минулого року я була дуже вражена, коли вперше потрапила на «Срібний Татош». Люди у середньовічному одязі, незнайомці, що тягнуть тебе в коло танцю, дивна музика, та й атмосфера Чинадіївського замку, перенесли мене на декілька століть назад. Я бачила лицарські бої, людей, що без остраху танцювали з вогнем, волинкарів, гончарів… Ці враження дуже яскраві. Але я була лише глядачем. Цікаво, як все це бачать люди, які безпосередньо цим займається? У різних інформаційних джерелах я вичитала, що реконструкція – це відтворення матеріальної й духовної культури тієї чи іншої історичної епохи й регіону з використанням археологічних, образотворчих і письмових джерел. І щоб дізнатися більше, вирішила піти на тренування до ужгородського клубу історичної реконструкції «Меч Оріона».

Ось моя розмова з Мариною Медведєвою, викладачем середньовічних танців і фаєр-шоу.
– Що для Вас означає реконструкція і чому Ви нею займаєтеся?
– Це певний емоційний казковий стан, в який кожен так хотів поринути в дитинстві. Вперше я вирішила займатися реконструкцією, коли почула про середньовічний одяг. Думаю, кожна дівчина мріє про чарівну сукню принцеси, ось і я захотіла пошити собі щось схоже.
– Як Ви навчилися виготовляти середньовічні сукні і яким був сам процес?
– Є старі книжки з викройками взуття, одягу, різних накидок, поясів… Ці книги не так уже й легко було знайти, але корисного в них знайшла дуже багато. Для виготовлення одягу потрібні лише натуральні матеріали – льон для незаможних (до речі, у бідних було лише одне плаття на все життя) і оксамит для багатих. Для зимового періоду використовували шерсть.
– Як часто відвідуєте реконструкторські фестивалі? Який Ваш найулюбленіший? Що Вам найбільше подобається?
– Звісно, найулюбленіший – «Срібний Татош», бо він усе ж таки рідний і все там знайоме. Через брак часу відвідую не всі фестивалі, але «Татош» нізащо не пропускаю!
Найбільше мені подобається поринати в середньовічну атмосферу. Особливо ввечері, коли туристи їдуть по домівках і в таборі залишаються лише реконструктори. Це найчарівніші моменти! Таке відчуття, ніби я головна героїня фантастичної казки.
– Я знаю, що головним завданням дівчат на фестивалях є розважати відвідувачів танцями. Який Ваш улюблений танець?
– Дуже люблю сальтареллу. Це італійський придворний танець. У XVI-XVII століттях усі стрибкові танці в Італії називали сальтареллою, хоча танцювати почали ще у XII ст. Більшість придворних танців на той час були повільними і нудними, тому й вирішили додати щось жвавіше.
Подобається мені й шотландська джига, її ще називають Drunken Sailor, що з англійської переводиться як «сп’янілий моряк». Це теж жвавий танець, але він належить уже до народних. Джигу танцюють у парах, більшість рухів стрибкові, що трохи нагадує сальтареллу. Але шотландська джига приємно дивує своєю жвавістю й оригінальністю рухів.
– Які гурти, що виконують середньовічну музику або інтерпретують її у сучасність, Ви б відзначили?
– Подобається білоруський гурт «Стары Ольга», який виконує білоруські балади, народні пісні і твори композиторів епохи Ренесансу. Найулюбленіша пісня – це «Herr Mannelig», скандинавська народна балада. У ній ідеться про жінку-троля, яка закохалася в лицаря Маннеліга. Але, незважаючи на всі обіцяні тролицею чарівні дари, гер Маннеліг відкинув її кохання, підкреслюючи, що тролиця не є християнкою. Не можу також не згадати про талановитий гурт із Харкова «Spiritual Seasons». Основу їхнього репертуару складають запальні ірландські мотиви, під які так чудово танцювати сальтареллу, джигу та інші рухливі танці.
– Що б Ви порадили нашим читачам: варто займатися реконструкцією, чи краще бути лише глядачем?
– Реконструкцією варто займатися. Це цікаво, пізнавально і взагалі корисно для здоров’я. Ми не звичайні люди. Ми і актори, і танцівники, і співаки, і фаєрщики… І водночас люди, що розвиваються розумово і фізично, вивчаючи історію того чи іншого краю і відточуючи навички у стрільбі з лука або фехтуванні.
Захотілося почути думку і «середньовічного лицаря». Ось він – Тарас Хома.
– Яку роль відіграє реконструкція у Вашому житті і що привело Вас до неї?
– Реконструкція для мене дещо більше, ніж просто хобі. Це частинка мого життя. Думаю, що кожен реконструктор дав би таку відповідь. Щодо реконструкторського руху, то сюди я потрапив випадково: побачив фото в соціальній мережі і прочитав, що в нас, в Ужгороді, проводиться набір усіх бажаючих. Чесно кажучи, довго не міг у це повірити. Я зрозумів, що здійснилася моя мрія.
– Що Ви можете розповісти про лицарські турніри та обладунки?
– Історичних фестивалів на Україні досить багато. Є і за різними епохами, і бойові, і святкові бали, і такі, в яких відтворюють якийсь конкретний епізод із історії. Ми з клубом, в основному, відвідуємо фестивалі, що проводяться на Заході країни (Львів, Хмельницький). Особисто я віддаю перевагу таким фестивалям, як «Срібний Татош» і «Меджибіж», де можна і повоювати, і потанцювати.
Аби позмагатися, потрібно було зробити собі обладунки за тими експонатами, що зберігаються в музеях або зображені на старих картинах, мозаїках тощо. Мої обладунки майже повністю латні, лише спідниця і бармиця (захист для шиї, що прикріплюється до шолома) – кольчужні. Елементи кольчуги робив сам, латні – замовляв у ковалів, які цим займаються. Зазвичай, беру участь у бугуртах. Бугурти – це бої 21 на 21 (щоправда, на різних фестивалях кількість учасників може бути різною). Суть поєдинку в тому, аби вистояти до кінця. Супротивник, якого повалили, вважається «мертвим» і до кінця бою не встає. Щоб усе було чесно, за нами увесь час стежать судді.
– Що ще приваблює Вас на фестивалях, окрім боїв?
– Що за фестиваль без танців? На історичних фестивалях завжди багато танцюють, переважно – середньовічні танці. Розважитися можуть навіть глядачі, адже проводяться різні майстер-класи. Поєднання автентичного одягу і обладунків, боїв, танців, середньовічної музики і кухні створюють таке враження, ніби ти дійсно переносишся в середньовічні часи.
– Ви згадали про середньовічну кухню. Які в ній особливості?
– На «Срібному Татоші» учасники мали можливість і приготувати щось із тих часів, і покуштувати. Готувалися страви найчастіше з бобових, м’яса та сиру. Картоплю, помідори та деякі інші овочі тоді ще не вирощували. Також було мало спецій, тому що вони були надзвичайно дорогими.
Мені хотілося якнайповніших вражень щодо реконструкції, тому я вирішила розпитати про це ще й лідера відомого українського гурту F.R.A.M Олексія Шкуропатського.
– Мене цікавить Ваше ставлення до середньовічної музики. Чому саме фольк?
– Останнім часом середньовічна музика досить популярна, як серед слухачів, так і виконавців. Люди усвідомили, що технічний прогрес не вирішує проблем взаємовідносин людини і світу, простіше кажучи, люди почали більше цікавитися духовністю. Казкове середньовіччя дає їм надію.
– Що для Вас означають реконструкторські фестивалі?
– Реконструкторські фестивалі для музики – це одне з місць роботи, а також спілкування з колегами по сцені та іншими молодими людьми, які займаються реконструкцією. У всіх нас одне джерело натхнення – ми можемо відобразити частинку чарівної казки.

Вероніка Станчак, гурток «Журналістика», ПАДІЮН

2j