Буду я природі другом
Йтиму садом, полем, а чи лугом,
Буду я природі вірним другом.

Не столочу навіть і трави,
Я скажу їй: – зеленій, живи!

Коли лісом буду я іти,
Теж посію зерна доброти.

Побажаю дереву і пташці,
Щоб віки жили у мирі й щасті.
                           Степан Жупанин

Комбайнер і пташенята
В полі колосяться колоски-русявці,
Кличуть комбайнера: – На жнива, до праці!

Батька і Оленку за кермом комбайна
Привітала нива золота, врожайна.

Враз гніздо в колоссі комбайнер помітив,
А у нім – дрібненькі перепілки діти.

Зупинив комбайна – діток не поранив.
Хай ростуть, співають, линуть над полями.

– Добрий ти у мене! – мовила Оленка.
Татусеву руку горне до серденька.

Шелестять ласкаво колоски-стодзвонці,
Мов спасибі кажуть батькові і доньці.
                               Степан Жупанин

Зламана гілка
На яблуньці хтось гілку одчахнув,
Пішов собі, рукою лиш махнув.

І капле сік – то слізоньки дрібні:
– Як боляче, як боляче мені!

Візьму я глини, розмочу в водиці,
Замажу рану яблуньці-сестриці.

Ще й забинтую цю гілчину кволу,
І не засохне, хилячись додолу.

До стовбура поволі приросте,
Весною знову рясно зацвіте!
                        Степан Жупанин

Козуленя
В саду, неподалік від хащі,
Зустріли ми козуленя.
Тут не чатують вовчі пащі,
Звірятко ходить навмання…

«Воно без матері, – лісник нам
Сказав з тривогою тепер, –
Убив її і в дебрях зникнув
Жорстокий нелюд-браконьєр.

Сховавсь від кари десь негідник,
Потупив очі хижі, злі…»
Козуленя у заповідник
Загнали єгері малі.

А тут нестрашно, тут сирітку
Доглянемо старанно й ми.
Звірятко підросте улітку
І міцно здружиться з дітьми.
                 Степан Жупанин

Наталчина пригода
Ох, невесело Наталці:
Рукавички загубила.
Може, десь лежать у балці –
Сніжки там з дітьми ліпила.
Ох, невесело Наталці:
Не знайшлись вони, пухнасті.
Йде додому – мерзнуть пальці.
Хто поможе у нещасті?
Стрів її на стежці Вова,
Дівчину хлопчині жалко.
Рукавички зняв і мовив:
–  Ось мої… погрійсь, Наталко!
                    Степан  Жупанин

Червоне яблуко
Спіле, свіже яблуко,
Запашне.
З середини світиться -
З’їж мене!
Хитро посміхається,
Мерехтить.
З’їсти його хочеться
В одну мить.
Все дивлюсь на яблучко -
На красу…
Краще його братику
Віднесу!
             Барбара Салаї
(Переклад з угорської Лідії Повх)