У музеї
В музейній залі тихо так –
Ми навіть муху чули…
Учитель каже: – Дихає
Тут  – чуєте? – минуле!

І як же воно дихає,
Невидиме минуле?
Вже слухали ми, слухали –
І звуку не почули.
                      Лідія Повх

У театрі
А ми в театр ходили –
Дивилися виставу.
І плескали щосили,
Й сміялися на славу!

Ляльки там виступали,
Бо наш театр – ляльковий…
В театрі так цікаво!
Коли   вже підем знову?
                       Лідія Повх

Художники малюють гори
Художники малюють гори -
В вівторок, середу, четвер…
Перемовляються, говорять.
Це називається – пленер.

Стоять, з палітрами чаклують…
Не розумію я один:
Усі одну гору  малюють -
Нема однакових картин!
                        Лідія Повх

На концерті
У серці я відчув сьогодні
Зелений шум лісів,
Гірські потоки буйноводні
І пісню журавлів.
Я слухав хор над
Ужем в залі,
А чув – трембіти клич
На Веречанськім перевалі
Уздовж стрімких узбіч.
Здавалося, співали щирі
І гомінкі пісні
Садки у тячівськім міжгір’ї
І луки навесні.
Пливла мелодія духмяна
Із луганських ланів
І приспів: «Шіді-річка-дана!»
Мов Тур’я, тут бринів.
Співала Тиса голубина,
Іршава молода,
Що рідна мати-Україна,
Мов квітка, розквіта.
            Андрій Патрус-Карпатський

Спорт
Люблять спорт усі на світі:
Молодь,  старші,  навіть діти.
Люблять звірі, риби, птахи,
Люблять звірі та  мурахи.

Хто – пливе,  хто – ходить пішки,
Хто – виходить на пробіжки,
На змагання, на рекорд…
Рух – здоров’я, сила – спорт!
                          Лідія Повх

А у нашій церковці
А у нашій церковці  світло-світло:
Прибрана ялиночка в ній розквітла!

А у нашій церковці ясно-ясно:
Спить Ісус, дитяточко, в сіні, в яслах.

Заглядають в церковку з неба зорі:
Колядують в церковці люди в хорі.
                            Лідія Повх

У хаті неділя
У хаті неділя, і вечір мов свято.
До столу сідає із книжкою тато,
Читає уголос про давні часи.
В пустелі Синаю звучать голоси.
Тікають з Єгипту євреї пісками…
Шепочуться зорі – над ними й над нами.
                              Лідія Повх

Глиняний посуд
На горнятку – пташеня,
Пташеня співуче.
-Пий, дитинко-маленя,
Молочко пахуче!

А на мисці – квіточки,
Квіточки-листочки.
Ой, смакуйте, діточки,
Токани-сирочки!

Майстер  з радістю ліпив,
Випалив у печі -
Посуд гарний 0-  для батьків,
І для нас, малечі!
                   Лідія Повх

На Купала
Ніч купальська, ніч весела,
Не стуляють очі села.
Біля річки, біля броду,
Всі вітаєм свято зроду.
Місяченько світить милий,
А дівчата вінки звили.
Вінки звили, посплітали
Та й у річку покидали.
Вогонь хлопці запалили,
Всіх до танцю запросили.
Потім в річці покупались,
Понад полум’я скакали.
На Купала, на Івана,
Веселяться всі до рана.
            Степан  Жупанин

Я і соловейко
Друга-соліста в гаї я маю.
Хто диво-голос не пізнає?
Це соловейко. Ми з ним у гаї
Гарні концерти влітку даєм.
Про батьківщину – землю святую –
Пісню співає друг-соловей.
Я на сопілці акомпоную.
Чуєм подяку добрих людей.
Як натомилось в пташечки горло, –
Пісню співаю радісно я.
Як не виводжу голосно соло, –
Не переможу я солов’я.
                   Степан  Жупанин

Церква в селі Колочава-Горб
Народний переказ
Давно село, яке не мало церкви, не вважалося за село. На Горбі довгий час не було церкви. Може, горбівчани й не будували би її, якби біда в село не прийшла: почали люди вмирати, як мухи.
Один старий монах, що прийшов на погріб, сказав людям:
— Холера — то кара божа. А ваше село не проминула тому, що церкви не маєте.
Почали люди збирати гроші, аби збудувати церкву, айбо зібрали мало: вистачало лише найняти майстрів. Майстрами найняла громада трьох братів із Горінчева. Коли з ними токмився староста сільської громади, то сказав:
— Ви починайте роботу. А через рік ще раз обійдемо від хижі до хижі і зберемо, хто що має, аби купити гвіздя, залізні скоби. А доти зруб можна вигородити.
А той рік був дуже неврожайний, бо що не вимерзло, то миші поїли, і майстри пожаліли людей.
— Не журіться, люди. Ми побудуємо церкву без гвіздя І залізних скоб, — каже старший майстер.
А гвіздя і залізні скоби тоді були дуже дорогі. І майстри обійшлися без гвіздя і залізних скоб. Бо такі добрі майстри були. Збудували церкву і над дверима вирізали церковні букви. Хто розуміє читати, прочитає, у якому році збудовано церкву, і що в тому році у селі був великий голод.
Вже майже чотиристо років пройшло з того часу, айбо церква стоїть собі, хоч без гвіздя і залізних скоб збудована.

За М. Синьком