До 100-ліття професора Василя Гомонная

homonayУ ці дні педагогічна громадськість відзначає 100-річний ювілей з дня народження Василя Васильовича Гомонная, видатного освітянина, чия творча спадщина продовжує кращі традиції крайової педагогіки і служить наріжним каменем для побудови Нової української школи. З нагоди цієї дати у Закарпатському інституті післядипломної педагогічної освіти відбулася обласна наукова онлайн- конференція «Василь Гомоннай у контексті розвитку освіти Закарпаття: історія та сучасніть». Відкрив конференцію директор ЗІППО кандидат педагогічних наук доцент Я.М.Сивохоп. З доповідями виступили доктор фізико-математичних наук професор В.В.Химинець, доктор філологічних наук професор Дрогобицького державного університету М.І.Зимомря, завідувач кафедри педагогіки та психології Закарпатського ІППО кандидат педагогічних наук доцент Л.П. Ходанич, завідувач кафедри менеджменту та інноваційного розвитку освіти кандидат педагогічних наук Б.М. Качур, кандидат педагогічних наук доцент Ходанич П.М. Зі спогадами про батька поділився син ювіляра Олександр, доктор фізико-математичних наук, професор ( УжНУ), а також внук Василь, який нещодавно захистив докторську дисертацію з права.

 

За результатами конференції було прийнято рішення про заходи щодо популяризації наукової спадщини В.В. Гомонная в освітянському середовищі, а також встановлення в Ужгороді меморіальної дошки видатному вченому-педагогу і видання книги споминів про нього.
Освіта – це дивовижна галузь духовного світу, яка постійно змінюється залежно до вимог часу, між тим залишаючись однією з найконсервативніших за своєю суттю, позаяк у школу постійно приходить маленька людина, яку треба навчати читання та рахунку, поступово доводячи рівень її знань до рівня спеціаліста, формуючи її свідомість від дитини до громадянина. Тому постать учителя була і залишається ключовою у цьому процесі. Не кожна, навіть дуже знаюча, людина здатна стати справжнім учителем, у цю професію приходять за покликом душі.
Саме таким вчителем був Василь Гомоннай. Його біографія – це своєрідний літопис нашого краю упродовж ХХ століття. Він народився 11 грудня 1920 р. у багатодітній родині в селі Барбово Мукачівського округу, земля Підкарпатська Русь. Майбутній доктор педагогічних наук, професор, науковець належить до першого покоління закарпатців, які народилися в щойно створеній на теренах колишньої Австро-Угорщини Чехословаччині. Родинна педагогіка, звичайно такого терміну в селі й не знали, була вибудувана на прилученні дитини до праці, обовʼязку, сімейних та релігійних традицій, що, за зізнанням майбутнього педагога, допомогло переборювати негаразди і наполегливо йти до мети упродовж усього життя.
Після закінчення сільської народної школи батько віддав здібного хлопчика на навчання до Білківської горожанки. Це була щойно відкрита згідно з освітньою реформою школа. Згодом, уже досліджуючи освітній процес у Чехословаччині міжвоєнного періоду, В.В.Гомоннай відзначить високий науково обгрунтований рівень цієї реформи і розуміння урядом президента Т.-Г.Масарика освіти як ключової ланки соціально-економічного розвитку держави, а сам, уже в повоєнний час, стане одним з реформаторів освіти на Закарпатті. Саме в горожанці сільський школяр вирішив стати педагогом і після її закінчення у 1937 р. вступає до Мукачівської учительської семінарії. Після анексії Угорщиною Карпатської України Василь Гомоннай продовжує навчання у щойно відкритій Севлюшській семінарії. Тут під керівництвом професора Якова Голоти Василь прилучається до українського національного руху і разом з групою студентів стає на оборону від гортіївців спочатку Севлюша, а згодом займає стрілецьку позицію біля Рокосівського залізничного переїзду, захищаючи молоду українську державу. Все це не обійшло недремне око угорської жандармерії: студента беруть на облік як неблагонадійного, йому дивом вдалося закінчити навчання.
Трудову діяльність Василь Васильович розпочав учителем початкової школи присілку Красношори-Пучос Тячівського району. Власне, школи тут як такої не було. Навчання довелося проводити в орендованій хаті, але молодий освітянин зумів залучити до школи усіх дітей, тому навчання проводив у дві зміни.   Після визволення Закарпаття молодий вчитель стає активним учасником реорганізації системи освіти Тячівського округу (згодом району), досвід навчання дітей у пристосованих приміщеннях спонукає до думки про будівництво школи в кожному селі. Проблемним питанням часу стає повоєнне сирітство. У 1945-1947 рр. В.В.Гомоннай - директор Тячівської середньої школи - інтернату, водночас його турбує організація шкіл для національних меншин, і 1947-1948 рр. його призначають директором Тячівської семирічної школи з угорською мовою викладання. Ініціативного педагога, який добре зарекомендував себе як керівник, призначають завідувачем найбільшого в області Тячівського районного відділу освіти, який він очолював упродовж 1948-1955 рр.
Саме в цей час починається реформа радянської школи. Завдяки зусиллям В.В.Гомонная створено систему середньої освіти в районі, зокрема, збудовано середні школи в Буштині, Тересві, Тереблі, Углі, Вільхівцях, Ганичах,Усть-Чорній, Нересниці та у багатьох віддалених селах. За цю працю В.В.Гомоннаю у 1954 р. було присвоєно звання «Заслужений вчитель Української РСР».
В.В.Гомоннаю доручають очолити кропітку роботу з реформи шкільництва на Закарпатті, призначивши на посаду начальника обласного відділу народної освіти. За керівництва Василя Васильовича упродовж 1955-1962 рр. було фактично створено систему середньої освіти в області, збудовано десятки шкіл і шкіл-інтернатів, як-от: в Ужгороді, Перечині, Сваляві, В.Березному, Виноградові, Берегові, Буштині тощо. Завдяки зусиллям Василя Васильовича було відкрито 112 шкіл з угорською та румунською мовами навчання, розгорнуто систему позашкільної освіти, вечірніх шкіл. Ця його натхненна праця була поцінована орденом Трудового червоного прапора (1960), медалями «За доблесний труд» і найвищими педагогічними нагородами - медаллю А.С.Макаренка (1965) і званням «Відмінник народної освіти СРСР».
Водночас Василь Васильович здобуває вищу освіту в   Київському педагогічному інституті ім. М.Горького, який успішно закінчив у 1954 р., він виявляє інтерес до педагогічної науки. У 1962 р. він захищає кандидатську дисертацію з історії педагогіки і переходить на педагогічну роботу в Ужгородський державний університет. Тут проявився його талант вченого і організатора науки. У полі наукових інтересів В.В.Гомонная історія педагогіки та загальна педагогіка, методика викладання природничих дисциплін у середній школі і педагогічна психологія, проблемні питання вищої педагогічної освіти і виховання особистості, особливу увагу він приділяє вивченню зарубіжного педагогічного досвіту і підсумком його наукової діяльності стала докторська дисертація на тему «Педагогічна думка і проблеми народної освіти в Угорщині» (1970 р.). Старший викладач, доцент, у 1970 р. здобуває науковий ступінь професора.
У цей час постає проблема підготовки вчителя в умовах класичного університету, і В.В.Гомоннай 1966 р. очолює упродовж наступних двадцяти років загальноуніверситетську кафедру педагогіки та психології. Тут розкрився його справжній науково-педагогічний талант. Він не тільки організовує роботу кафедри, але невтомно працює над науковими і науково-методичними працями, загалом опублікував кілька монографій і більше 200 наукових статей з питань методики викладання навчальних дисциплін у середній школі та у ВНЗ, дидактики, виховання учнівської та студентської молоді, інноваційних технологій, проблемних питань історії педагогіки країн Центральної Європи.
Результати наукових досліджень В.В.Гомонная узагальнені у монографіях«Розвиток народної освіти в Угорській Народній Республіці. 1945-1960» (1962) , «Педагогічна думка в Угорщині» (1969), «Народное образование в Венгрии» (1972), «Народное образование в европейских странах социалистического содружества» (1978), «Нариси з розвитку педагогічної думки і школи Закарпаття» (1990), «Антологія педагогічної думки Закарпаття (ХІХ – ХХ ст.) (1992), «Августин Волошин» (1995, співавтори М.Зимомря, М.Вегеш), «Школа та освіта Закарпаття» (1997, співавтори В.Росул, М.Талапканич), «Народна освіта Радянського Закарпаття» (1998), «Видатні педагоги України (ХІХ – ХХ ст.) (2001, співавтор В.Росул», «Етико-психологічні проблеми сімейного виховання молоді” (1994), «Історія педагогічної освіти Закарпаття» (2003, співавтори Ходанич П.М., Росул В.В.), співавтор «Истории Венгрии”, у трьох томах (Москва,1972), де ним описана історія культури Угорщини (1919 - 1972 рр.). Він автор наукових статей в «Енциклопедії УРСР», наукових збірниках АПН СРСР, журналах «Советская педагогика», «Народное образование», «Школа и производство», «Педагогика и народное образование в зарубежных странах», «Радянська школа» та в журналах Угорщини , ЧСР. Автор навчально-методичних посібників «Основи педмайстерності викладача вузу» (1980), «Творчий потенціал учителя» (1990) та ін.
Особливою заслугою вченого-педагога стала організація в УжДУ, а згодом і в ЗІППО аспірантури з педагогіки, загалом під керівництвом професора В.В.Гомонная було створено своєрідну школу з історії та теорії педагогіки, захистив докторську   дисертацію з педагогіки В.В.Сагарда та, кандидатські - Демчиля Д.І., Небесник І.М., Литвинова К.А., Опаленик О.В., Маркін Ф.Е., Афанасенко Е.О., Пазинич Б.С., М.І.Кляп, П.М.Ходанич, Фрідманська О.М., Гайдамашко Н.І., Стецяк І.П., Белецька Л.М., Ямалова С.І., Ходанич П.М., Росул В.В та ін.
Після виходу на пенсію В.В.Гомоннай працює професором Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти та Ужгородського державного інституту інформатики, економіки і права, активно створює навчальні посібники для студентів.
Я гордий з того, що моїм науковим керівником був саме В.В.Гомоннай. На жаль, будучи хворим, він не міг бути присутнім в Києві на моєму захисті, але я ніколи не забуду слова похвали моєму керівникові з уст на той час вже екс-президента Академії педнаук Миколи Ярмаченка, який був головним опонентом моєї кандидатської. «Закарпатці повинні гордитися, що їх педагогічну науку представляє професор Василь Гомоннай», - були його слова. А свій виступ з трибуни почав з того, що опонує учневі самого Гомонная.
Василь Васильович відомий і як активний громадський діяч. Упродовж 1965-2004 рр. очолював Закарпатське відділення Педтовариства України, неодноразово обирався депутатом Закарпатської обласної та Тячівської районної рад народних депутатів, де активно лобіював і захищав освітянські інтереси.
У своїх споминах відомий український вчений, академік І .К. Білодід, який упродовж 1957 - 1964 рр. був міністром освіти України, писав: «В.В.Гомоннай поєднує в своїй особі і вмілість педагога, і глибину науковця, і почуття сердечної людини, яка органічно знає, любить свою справу, справу свого життя , віддає їй усі сили, знання, розум». Професор Василь Васильович Гомоннай по праву належить до когорти славних освітян не тільки Закарпаття, але й усієї України.

П.М. Ходанич, канд. пед. наук,
доцент кафедри суспільно-гуманітарної та етико-естетичної освіти