Монограма належить до рідкісних жанрів, але на сьогодні відбувається її своєрідне відродження. Свідченням цьому став і міжнародний фестиваль монодрами в Ужгороді, який відбувся цьогоріч у жовтні під час святкування днів міста. Нажаль, закарпатські театри не зуміли презентувати жодної монопʼєси. Вже тим поява твору Петра Ходанича заслуговує на увагу. Автор пʼєс „Синдром ERˮ, „Свобода під заставуˮ, „Будителі, або Віват імператор!ˮ, драми для дитячого театру „Полонинські чариˮ, він має неабиякий досвід драматурга.

Коротке інтервʼю Євгенії Гайович з автором Петром Ходаничем

- Петре Михайловичу, вітаю з новою книгою. І перше питання. Обсяг книги вражає – це більше 500 сторінок, що на сьогодні є доволі рідкістю. Як вдалося видати книгу?

- Видання здійснене за Програмою Закарпатської ОДА з підтримки видань закарпатських авторів. Зараз видавництва перетворилися у бізнесові структури і письменницька праця практично не оплачується,   тому ця програма є справжньою підтримкою літературного процесу, розумінням керівництвом області культури і літератури, як основ нашої духовності. Важливо, що завдяки їй шкільні бібліотеки поповнюються книгами закарпатських авторів, чиї твори вивчаються у курсі літератури рідного краю на уроках української літератури.

Давненько те було. Повертались ми класом з «піонерського гектара кукурудзи», руки після прополювання в мозолях, їсти хочеться, оптимізмом пройнята хіба наша вчителька, – любі мої, хтось із вас стане Юрієм Гагаріним, а хтось прославлятиме наше Раково високими врожаями! Виходимо на асфальтівку край села. Двоє чоловіків у засмальцьованих робах кидають у кузов вантажівки щит з написом села. Воно б нічого, на місці старого причепили новий. Але що за чудасія? Було Раково, а тут – Ракове? Помилка! Наше село – Раково! Шляховикам не до дитячих нарікань. Діти, не ми писали, тут би до вечора поміняти на нові щити Порошково, Пацканьово, Зняцьово, Худльово, Тур’я-Ремета. Не змогла пояснити дивовижної зміни назви «о» на «е» і вчителька.
Прийшла осінь, запам’яталося – зняли з посади лисого зверхника Хрущова, у класі його портрет поміняли на бровастого Брєжнєва. Учителі нам пояснили, що віднині назву села будемо писати «Ракове». Так за новим правописом. Бабуся моя кривилася, – фе, хворобою пахне.

Педагогічна громадськість, інтелігенція Закарпаття 18 січня відзначає 80-річчя від дня народження відомого педагога вищої школи, доктора педагогічних наук, професора, заслуженого працівника України, члена Національної Спілки письменників України, лауреата Всеукраїнської премії ім. Лесі Українки, фундатора школи естетичного виховання на Закарпатті Степана Ілліча Жупанина.
Кафедра суспільно-гуманітарної та етико-естетичної освіти ЗІППО розпочала урочистості ще влітку 2015 року. Цій знаменній події присвячувався другий день роботи (6 травня 2015 року) ІІІ регіонального міжвузівського науково-методичного семінару «Використання краєзнавчих матеріалів у процесі викладання суспільно-гуманітарних та етико-естетичних дисциплін: педагогічний і творчий феномен С.І. Жупанина».

Інформативне суспільство, що стрімко розвивається і змінюється, ставить перед системою  післядипломної освіти завдання професійної перепідготовки відповідно до потреб сучасної школи. Вчителі повинні мати не лише ґрунтовні знання й вміння, а й такі якості особистості, як гнучкість, мобільність, критичне мислення, готовність до інноваційної діяльності, варіативної реалізації основних положень стандарту з урахуванням типів шкіл, можливостей педагогічних колективів тощо. Особливої актуальності набуває проблема перепідготовки педагогічних кадрів з огляду на інтегративні стратегії розвитку мистецької освіти.  

Літературний освітній канон має відповісти на нагальні питання сучасної літературної освіти: за якими критеріями слід добирати твори для вивчення у вищих навчальних закладах і школах, а які слід пропонувати молоді для самостійного читання, як подолати кордони між сучасним юнацьким сприйняттям світу та мистецтва й класикою вітчизняної й світової літератури.
Інститут інноваційних технологій і змісту освіти просить долучитися до обговорення цього проекту викладачів ВНЗ та шкіл, науковців-літературознавців, представників українських методичних шкіл, молодих читачів художньої літератури та громадськість.

До 120-ліття з дня народження Августина Штефана
Формування української національної школи на Закарпатті – це одна з найцікавіших і найсуперечливіших тем в історії педагогіки, позаяк у ній тісно переплівся історичний і духовний досвід закарпатських русинів-українців, а з іншого ­- європейська культурно-економічна експансія, яка зустрілася в нашому краї з патріархальним устроєм. Саме вона прискорила процес залучення закарпатської молоді до системи нових європейських суспільних відносин, формування нового соціального досвіду. Після входження краю до складу Чехословаччини (1919 р.), насамперед, припинився процес мадяризації, нова держава була змушена виконувати міжнародні зобов’язання щодо Підкарпатської Русі з розвитку освіти, культури, економічного і соціального життя. Таким чином, була створена чітка система народних шкіл, гімназій, фахових шкіл, що у підсумку дозволило за якихось два десятиліття 20-30 рр. ХХ ст. сформувати і виховати ціле покоління грамотної і соціально активної молоді.

Закарпатська дитяча література збагатилася ще одним новим художньо-музичним доробком авторки Юлії Драгун у співтворчості з педагогами-музикантами - Марією Жабляк та Галиною Гордійчук.

1. Іване Михайловичу! Ви – педагог із солідним педагогічним стажем. Що спонукало Вас обрати цю професію.
На Верховині попа і вчителя здавна сприймали з великою повагою. А келечинець Августин Волошин поєднав ці професії – був і священиком , і видатним педагогом. Можливо, не без його впливу у моїх земляків-келечинців сформувалася думка, що вища освіта не висне тягарем за плечима, а допомагає верховинцеві «вийти в люди», тобто максимально реалізувати себе. У радянський час кожен наполегливий випускник середньої школи міг безпроблемно здобути вищу освіту.