Вшановуємо видатного педагога Василя Сухомлинського

unnamed1… Учителю потрібно володіти
величезним талантом любові до людини,
безмежною любов’ю до своєї праці і перш за все до дітей,
щоб на довгі роки зберегти бадьорість духу,
ясність розуму, свіжість вражень,
сприйнятливість почуттів – без цих якостей
праця педагога перетвориться в муку…
В. Сухомлинський
28 вересня 2021 року педагогічна спільнота України та світу відзначає 103 річницю від дня народження видатного українського педагога, науковця, публіциста, письменника і громадського діяча – Василя Олександровича Сухомлинського. Його ідеї, науково-методичні розробки, практичний досвід нині втілюються в освітньо-виховних системах європейських країн, Австралії, Америки, Канади, Китаю, Японії, та багатьох інших країн світу.
Упродовж останніх десятиліть Українська держава розвивається в умовах постійного реформування, що охопило всі сфери суспільного життя: політику, економіку, культуру і особливо освіту. Прагнучи ввійти в освітній простір ЄС, Україна намагається шляхом запровадження його ідеології, структур та освітнього змісту зберегти власну національну основу, в першу чергу, педагогічні надбання визнаних усім світом українських класиків психолого-педагогічної науки.
Одним із пріоритетних напрямів сучасної історико-педагогічної науки є педагогічні персоналії, які репрезентують творчий доробок педагога як неповторної особистості, сприяють формуванню уявлень про цілісний освітній неперервний процес. Особливе місце серед досліджень педагогічних персоналій посідають праці, присвячені вивченню педагогічної спадщини Василя Сухомлинського.
В. О. Сухомлинський – автор 40 монографій та книг, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок. Твори В. Сухомлинського видані 53-а мовами світу, а відома праця «Серце віддаю дітям» – 30-а і витримала 54 видання. Спадщина педагога-гуманіста надзвичайно багатогранна, та в центрі уваги передусім – дитина, особистість, її духовний світ та моральні цінності. Він першим у вітчизняній педагогіці розпочав організацію педагогічного просвітництва батьків. Як вважав педагог, батьки мають учитися стільки ж років (у батьківській школі), скільки й діти.
Загалом у педагогічній системі В. Сухомлинського утвердилася певна система родинно-шкільного виховання, за якої батьки повинні були стати активними помічниками вчителів. Цьому сприяло не лише навчання батьків, але й спільне проведення свят, різноманітних суспільно-корисних справ. Усе життя і діяльність В.Сухомлинського були пройняті великим оптимізмом, сміливим новаторством у педагогічній теорії і практиці, твердим і впевненим поглядом у майбутнє. Він своєю невтомною працею, фундаментальними науковими педагогічними працями, енергією будівничого переконливо проектував нову школу майбутнього, а відтак і нову людину.
В основі всіх суспільних процесів В.Сухомлинський бачив людину, яку вважав «міркою усіх цінностей». Світ цінностей за В.Сухомлинським, це насамперед світ культури в широкому розумінні слова, це сфера духовної діяльності людини, її моралі. Саме в них міра духовного багатства людини. Характеризуючи процес виховання загальнолюдських цінностей учнів, вчений підкреслював, що їх можна виховати лише через систему принципів, норм, правил, оцінок, установ, які регулюють їх поведінку, ставлення до суспільства, держави, колективу, інших людей і до самого себе. Провідну роль у цих питаннях педагог-гуманіст відводив особистості вчителя, в його особі він бачив уповноваженого представника суспільства майбутнього, який покликаний прокласти новому поколінню, за допомогою навчально-виховного процесу, дорогу до щастя.
На думку В.Сухомлинського, справжнього вчителя повинні відзначати відданість освітній справі, повага до особистості учня, його людської гідності. У центрі уваги видатного педагога була багатогранна діяльність учителя, його проблеми, культура спілкування з дітьми, педагогічна майстерність, духовність, підготовка вчителів у навчальних закладах тощо. В. Сухомлинський стверджував, що «вчительська професія – це людинознавство, постійне проникнення, що ніколи не припиняється, в складний духовний світ Людини; і це є прекрасно – постійно відкривати в людині нове, вражатися новому, бачити людину в процесі її становлення».
У 90-ті роки XX ст., за визначенням академіка О.Савченко, сформувався напрям в історії педагогіки – «сухомлиністика», який, спираючись на творчий доробок В.Сухомлинського, досліджує і поширює його спадщину, підтримує досвід реалізації й розвиток його ідей в Україні та за її межами. Він об’єднав передусім педагогів з України, практично всіх європейських країн, а також з Австралії, Вірменії, Греції, Китаю, Німеччини та інших країн. Аналіз наукових праць вітчизняних педагогів, присвячених вивченню педагогічної системи В.Сухомлинського, дозволяє простежити загальні тенденції розгляду педагогічних поглядів вченого, його внесок у вітчизняну та світову педагогічну скарбницю.
Спадщина педагога-класика В. О.Сухомлинського має сьогодні колосальне значення для українського національного виховання, яке передбачає цілеспрямований, систематичний, педагогічний вплив, розрахований на прищеплення вихованцям любові до України, рідної мови й культури, утвердження в їхній свідомості відчуття етнічно-національної, духовної й мовної єдності, національну неповторність і вагомість.
У своїх працях педагог подає моральний ідеал, який увібрав найкращі риси менталітету українського народу. Він розкриває конкретні принципи, істини, повчання, настанови, рекомендації, які складають азбуку моральної культури. Вона включає зміст і методику роботи з виховання у дітей любові до Батьківщини і громадянства, ставлення до людей і обов'язку перед ними, ставлення до батьків, рідних, близьких, розуміння життя, добра і зла в ньому, виховання високих моральних якостей.
Успіхам у практичній педагогічній і творчій науково-педагогічній діяльності В.Сухомлинського сприяло і глибоке знання народної педагогіки. Вийшовши з глибин народу, він усвідомив можливості народної педагогічної мудрості у навчанні і вихованні учнівства. У багатьох своїх творах педагог радив учителям, батькам брати в користування все цінне, створене народною педагогікою, і створювати умови правильного виховання дітей, які століттями діяли в українських родинах.
Праця у спілкуванні з природою повинна і може бути важливим фактором всебічного розвитку особистості, сприяє розвитку її духовно-психічних та фізичних сил. Значна увага приділялась формуванню у дітей вмінь бачити красу і гармонію природи як запоруки бережливого ставлення до неї. Великий учитель вчив не лише милуватися красою природи, а й слухати музику природи – шелестіння листя, хор коників, дзижчання джмеля, дзюрчання струмка. Він давав дітям можливість під час їхнього спілкування з природою «послухати, подивитися, відчути...» і на основі цього намагався сформувати у них потребу турбуватися про живе і прекрасне.
Гуманність В.О.Сухомлинський убачав у піклуванні про духовне збагачення вихованця, в допомозі йому самореалізуватися у взаєминах із навколишнім середовищем. У статті «Людина – найвища цінність» він закликав педагогів кожну грань їхньої педагогічної діяльності відкривати «на тлі головного – поваги людської гідності, піднесення Людини»
Своєрідно й творчо Василь Сухомлинський використовував казку у вихованні дошкільнят і молодших школярів. «Через казку, фантазію, гру, через неповторну людську творчість – вірна дорога до серця дитини», – наголошував він. Глибокі за своїм змістом казки Василя Сухомлинського – як свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови. На його уроках діти самі складали казки, в яких їхня фантазія поєднувалася з глибоким моральним змістом. У Павлиській школі, де працював видатний педагог, було обладнано кімнату казок.
Василь Сухомлинський був прихильником ідей гуманізму, він вважав, що людяність проявляється під час творення добра. Цій проблемі присвячена велика кількість творів педагога, в яких розкриваються конкретні принципи, істини, повчання, настанови, рекомендації тощо. Вчений і практик, він розкриває методику роботи з виховання у дітей любові до Батьківщини, оточуючих, обов’язку, розуміння життя, добра і зла у ньому. Маючи величезний досвід у педагогіці, В. Сухомлинський на науковій основі розкриває у вітчизняній педагогіці суть понять «людяність», «патріотизм», «відповідальність», «гідність», «терпимість», «тактовність» та ін.
В. Сухомлинський упродовж свого життя переконувався, що справжня школа – це не тільки місце, де діти набувають знань і вмінь. Навчання – дуже важлива, але не єдина сфера духовного життя дитини. Справжня школа – це багатогранне духовне життя дитячого колективу, в якому вихователь і вихованець об’єднані багатьма інтересами і захопленнями.
Химинець Василь Васильович,
професор кафедри менеджменту та інноваційного розвитку освіти ЗІППО,
доктор фізико-математичних наук, професор
Сивохоп Ярослав Михайлович,
директор інституту, кандидат педагогічних наук, доцент