Фото, як і люди, мають свою історію і своє життя. Цій – уже понад 15 років.

Закарпатський інститут післядипломної педагогічної освіти, якщо була нагода, крім основної своєї діяльності, завжди залишався ще й невтомним поширювачем культури - організовував цікаві зустрічі вчителів та учнів з відомими людьми. Нерідко це були письменники, адже співпраця з Закарпатською організацією Національної спілки письменників України була і залишається плідною сторінкою освітнього процесу.

Коли оглядаємось у минуле, зокрема в часи початків радянської влади на Закарпатті, не можемо оминути тих глобальних звершень, які пройшла крайова освіта, як вагома ідеологічна галузь, у повоєнні роки. Під час проведення шкільної реформи і відповідно до закону про обов’язкове навчання дітей 7-15 років виникла гостра потреба у вчителях. Місцевих кадрів катастрофічно не вистачало, та й ті, що здобували досвід у школах дорадянського періоду, здебільшого не одразу були готові до кардинальних змін, з різних причин уникали проходження процедури «чистки». Отже, реалізувати шкільну реформу можна було лише силами педагогів з Радянської України.

Закарпатський інститут післядипломної педагогічної освіти розпочав функціонувати у відповідності зі спільною ухвалою Закарпатського облвиконкому та бюро обкому КП(б) України від 24 лютого 1946 року. Підставою була постанова РНК УРСР і ЦК КП(б) України «Про поліпшення роботи шкіл Закарпатської області». Цим документом обґрунтовувалася докорінна зміна функціонування методичного кабінету в якісно новий заклад – обласний інститут удосконалення вчителів. Аналогічна реорганізація здійснювалася і в інших областях України, що, як засвідчують архівні документи, ініціювалися Павлом Тичиною, який у той період був міністром освіти. Він доклав багато зусиль для створення цієї новаторської інфраструктури, що передбачало докорінне реформування післядипломної освіти, координацію зусиль у поліпшенні діяльності методичних кабінетів у різних регіонах України з врахуванням місцевої національно-культурної, демографічної, соціально-економічної специфіки. Виходячи з цього, важливим стає питання підготовки й перепідготовки педагогічних кадрів у контексті реформування освіти. Йдеться про систему вдосконалення освітнього процесу, що забезпечувала б працівників школи необхідними знаннями, уміннями, сприяла б зростанню їхнього наукового рівня, професійної майстерності. Адже вона постає необхідною складовою безперервного збагачення знань учителів, що саме на етапі післядипломної освіти виконує функцію підготовки наукових, науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації як ознаки постійного доповнення та оновлення інтелектуального потенціалу держави.

За законами філософії – час не зупинити. Особистості творять історію, а історія вписує, забуває чи/або навмисне замовчує їхні імена.

Мене запросили працювати в Закарпатський обласний інститут удосконалення вчителів ще на початку 90-х років ХХ-го століття – у період відродження, становлення та розбудови незалежної України.

Витоки народної освіти на Закарпатті сягають у глибину сторіч. Навчальними центрами для закарпатського люду були монастирі, парафіяльні церковні школи, рідше – парафіяльні школи за кошти батьків, діти яких у них навчалися. До першої половини ХІХ століття навчання проводили також дяки-співаки. Вони працювали індивідуально або з невеликими групами дітей, яких навчали слов’янської азбуки, читання за «Часословом», «Псалтирем», «Апостолом», письма, іноді – арифметики.

Сьогодні, 24 лютого 2021 року, особливий день для Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти. Саме цього дня далекого 1946 року спільною постановою Закарпатського облвиконкому і бюро обкому КП(б)У «Про перетворення центрального методичного кабінету в Ужгороді в обласний інститут удосконалення вчителів» засновано наш заклад освіти.