Громадянське виховання в дошкільних навчально-виховних закладах

Майор Н.С. – завідувач кабінетом дошкільної і початкової освіти ЗІППО

На сучасному етапі розвитку української державності життя висуває перед освітянами глобальні проблеми, однією з яких є громадянське виховання особистості. Актуальність громадянського виховання особистості у сучасному українському суспільстві великою мірою зумовлюється необхідністю державотворчих процесів на засадах гуманізму, демократії, соціальної справедливості, що мають забезпечити усім громадянам рівні можливості для розвитку й застосування їхніх потенційних здатностей, досягнення суб’єктивно привабливих і водночас соціально значущих цілей як умови реалізації найголовнішої соціально-психологічної потреби особистості – потреби у самовизначенні та самоствердженні.
Процес розбудови й утвердження суверенної, правової, демократичної, соціально орієнтованої держави органічно пов’язаний зі становленням громадянського суспільства в Україні, що передбачає суттєву трансформацію світоглядних орієнтацій та самосвідомості народу.
Актуальність громадянського виховання в Україні зумовлюється водночас процесом відродження нації. Для України, яка є поліетнічною державою, громадянське виховання відіграє особливо важливу роль ще й тому, що воно покликане сприяти формуванню соборності України, що є серцевиною української національної ідеї. Саме на базі демократичних цінностей, що мають лежати в основі громадянського виховання, можливе об’єднання різних етносів і регіонів України задля розбудови й удосконалення суверенної, демократичної держави, громадянського суспільства.
Ці процеси вимагають формування громадянської культури. Важливу роль у цьому плані відіграють усі ланки системи освіти загалом і громадянська освіта та виховання, зокрема. Питання громадянського виховання на сучасному етапі є надзвичайно актуальним із багатьох причин. По-перше, це рух українського суспільства до громадянського, відкритого «європейського суспільства»; по-друге – сучасне становище дітей в Україні; по-третє – зміна ставлення до дітей, до культури дитинства.
Дошкільний вік та молодший шкільний період – найбільш сприятливі для формування громадянських рис особистості. Завдання педагогів – формування дитини як громадянина України, гармонійно розвиненої, рівноправної, національно свідомої особистості. Громадянське виховання слід розглядати у трьох «вимірах» – патріотичному, моральному та правовому. Перш за все, виховання громадянина має бути спрямоване на формування у дітей патріотизму, тобто любові до свого народу, до Батьківщини. Патріотизм як комплексна якість людини має конкретно-історичний, суспільно-політичний, національний характер. Без національних ознак патріотизм перетворюється в абстрактно-бюрократичний, чиновницький. Патріотизм починає зароджуватися з любові до матері і батька, рідної мови, культури, природи. Патріотичні погляди, переконання, ідеали є одними з найважливіших компонентів світогляду дітей. У зв’язку з цим велику увагу слід приділяти формуванню національної свідомості та самосвідомості. Кожен громадянин суверенної України повинен мати свою національну свідомість і самосвідомість. Без духовного багатства, сконденсованого в цих поняттях, неможливий повноцінний внутрішній світ людини-громадянина. У минулі десятиріччя ці фундаментальні поняття замовчувалися, чим штучно збіднювався духовний світ поколінь. Національна самосвідомість – це усвідомлення кожною людиною себе як представника певної нації, носія національної культури, історії. Національна свідомість формується всіма засобами рідної мови, історії, культури, мистецтва, народними традиціями і звичаями тощо.
Необхідно зважати на те, що відсутність національної свідомості нерідко спричиняє оманливе, ілюзорне відчуття «меншовартості», «другорядності» рідної мови, культури, врешті, самого себе, народжує комплекс національної і громадянської неповноцінності. Такі люди не мають, як правило, почуття власної гідності та гордості.
Пріоритетним показником громадянської освіченості є досконале володіння українською мовою, турбота про піднесення її престижу та впровадження її в усі сфери життя суспільства. Багатющі засоби рідної мови адекватні природним, національним особливостям українських дітей, створюють найсприятливіші умови для їх нормального розвитку. Засвоюючи рідну мову з найбільш раннього віку, діти поступово стають носіями національного змісту, духу: засобами рідної мови в них найефективніше формуються національна психологія, характер, світогляд, свідомість і самосвідомість та інші компоненти духовності народу. Українська система виховання реалізує здавна прийняту цивілізованими націями аксіому: нормальне навчання, виховання і розвиток підростаючих поколінь забезпечується лише рідною мовою.
Важливе місце у питанні громадянського виховання належить формуванню культури міжетнічних стосунків, розвитку почуття дружби народів, бо, як зазначає Р.Гамзатов, почуття дружби народів – «це патріотизм, поширений і на інші народи». Культура міжетнічних стосунків має економічну, політичну, правову та духовну основи. При деформації цих основ можуть виникнути конфлікти в міжетнічних стосунках. Наше завдання – це формування у дітей поваги до інтересів, прав, самобутності всіх народів, умінь іти на компроміс із різними етнічними й релігійними групами заради соціального миру в країні. Тому надзвичайно важливо в навчальному закладі і в сім’ї створити доброзичливу, гуманну атмосферу. Дитина повсякчас повинна відчувати, що з її бажаннями, інтересами і з нею в цілому рахуються дорослі, а будь-які прояви ініціативи заохочуються.
Важливою складовою громадянської свідомості є моральність особистості. Перед педагогами постає завдання формувати у дітей такі важливі моральні якості, як чесність і правдивість, чуйне, уважне ставлення до товаришів, уміння допомогти, поспівчувати, здатність до співпереживання та ін. Національна система виховання реалізує моральні цінності (людяність, доброту, милосердя) як найвищі духовні надбання рідного та інших народів. Народна мораль найкраще засвоюється у процесі безпосереднього включення дітей у працю, виконання традицій, звичаїв, обрядів. Народні традиції є могутніми засобами виховання в дітей основ моралі, совісті, гідності, честі, справедливості, скромності, працелюбності тощо. Формуючи в дітей основи народної моралі, ми одночасно формуємо і основи загальнолюдської моралі.
Не варто забувати, що формування моральних понять, переконань, ідеалів – це насамперед виховання почуттів (любові до рідних, взаємоповаги і взаємодопомоги, милосердя та ін.). На жаль, у багатьох освітніх закладах нині домінує «словесне» моральне виховання, тобто моралізаторство. Це є результатом того, що в моральному вихованні раціональному запам’ятовуванню моральних норм, правил, понять надається перевага перед емоційним, естетичним (пробудження і формування відповідних моральних почуттів, переживань). Моральність – це передусім переживання, почуття людини. Не виховавши моральних почуттів, ми ніколи не виховаємо моральних якостей особистості.
Практика свідчить: ефективність морального виховання залежить від уміння педагога організувати змістовні життя і діяльність дітей, створити теплу, дружню атмосферу в групі. У такій обстановці і в процесі живого безпосереднього спілкування народжуються гуманні почуття, виникає позитивне емоційне ставлення до людей – дорослих і дітей.
Основними аспектами морального виховання є: розуміння загальнолюдських цінностей, формування культури поведінки, толерантність та коректність у стосунках, дбайливе ставлення до природи, розвиток мотивації до праці.
Засвоєні норми моралі полегшують сприймання норм правових. Високоморальна свідомість є основою для розвитку правосвідомості. Правосвідомість – це усвідомлення своїх прав, свобод, обов’язків, ставлення до Закону, до державної влади.
Основою правосвідомості особистості є усвідомлення, що головне завдання України як цивілізованої держави полягає в захисті соціальних інтересів, прав і свобод своїх громадян. Свобода і незалежність особистості є умовою безпеки і розквіту України, тому ніхто не повинен бути поза системою захисту, турботи і сприяння. В той же час держава має гарантувати кожному реальну можливість працювати і творити за своєю вільною та творчою ініціативою. Права людини є пріоритетними стосовно суспільних та державних інтересів. Правова держава дотримується верховенства Закону, положень про права дитини, викладених у «Декларації прав дитини», «Конвенції про права дитини». Для того, щоб захистити свої права, громадянин зобов’язаний добровільно дотримуватись чинних законів, знати не лише свої права, а й сприймати їх як свої обов’язки.
Аспекти правового виховання дошкільників: первинні уявлення про права та обов’язки, уміння оцінювати ситуації морально-правового змісту, запобігання виникненню конфліктів, уміння зважати на думку інших.
У Базовому компоненті дошкільної освіти України окреслено мету освітньо-виховної роботи (результати, до яких треба прагнути). Так, у сфері життєдіяльності «Я сам», зокрема, у змістовій лінії «Психічне Я» виокремлюється ставлення дітей до прав та обов’язків. З цього питання передбачається такий обсяг знань, умінь, навичок дитини: дитина знає свої права, обов’язки, може означити словами ці категорії, пояснити їх відмінність. Перелічує свої елементарні права (на відпочинок, на захист, на розуміння дорослого, на підтримку, на повагу до себе), домагається їх виконання. Може назвати і виконати свої основні обов’язки (самостійно виконувати те, що під силу; не робити шкоди іншому; дотримуватись режиму дня тощо). Розуміє зв’язок слів «право», «правило», «честь». Знає етичні еталони поведінки. Здатна керуватися у своїй поведінці моральними нормами, відчуває межі припустимої поведінки.
У процесі формування громадянина України, особливо в дошкільному віці, доцільно широко використовувати форми і методи народної педагогіки. Народ завжди жив і живе за законами добра і краси, правди і справедливості, гідності і милосердя. У народних громадах, товариствах, у суспільстві в цілому верховенство завжди належало народній моралі, яка в свідомості народу мала статус і значення закону життя, діяльності та поведінки. Народна педагогіка – першооснова національної системи виховання, її культурно-історичне підґрунтя. Етнопедагогічні знання знайшли свій вияв у народних виховних традиціях, фольклорних творах, звичаях, обрядах, святах, якими супроводжуються події в житті дітей, досвіді національного виховання. Ідеї та засоби народної педагогіки, порівняно з багатьма засобами, ідеями наукової педагогічної думки, глибше і повніше втілюють у собі духовність, тобто національну психологію, філософію, світогляд, ідеологію та ін.
Форми і методи, застосування яких сприяє ефективному здійсненню громадянського виховання, можуть бути такими: свята української народної музики та фольклору; конкурс на краще виконання українських народних пісень; обрядові свята; дидактичні ігри «Порівняй героїв казок», «Добре чи погано», «Як вчинити»; тематичні ранки, присвячені творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки; козацькі розваги; конкурси малюнків; свята народної казки; бесіди; розігрування різноманітних життєвих ситуацій; заняття-ознайомлення з державною та народною символікою; вправи-практикуми «Навіщо дітям права?», «Мої обов’язки»; ігри-вправи, в яких дітям пропонують розв’язати ситуації з певним морально-правовим змістом тощо.

 

Л І Т Е Р А Т У Р А

1. Коментар до базового компонента дошкільної освіти в Україні. – К., 2003.
2. Конвенція ООН про права дитини. – К., 2000.
3. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Дошкільне виховання. – 2003, № 2.
4. Основи національного виховання / За ред. В.Г.Кузя, Ю.Д.Руденка, З.О.Сергійчук. – К., 1993.