Навчально-виховний процес у позашкільному навчальному закладі орієнтований на бажання дитини, враховує її можливості, інтереси, нахили, психофізичні особливості, стан здоров’я. Відсутність примусу, свобода вибору заняття робить позашкільний заклад привабливим для дітей різного віку. Позашкільні навчальні заклади покликані забезпечити можливість кожній дитині у вільний час всебічно розвивати здібності і захоплення.

Зовсім недавно я відкрила для себе серію фестивалів історичної реконструкції, що проводяться в різних замках і фортецях нашої країни. Минулого року я була дуже вражена, коли вперше потрапила на «Срібний Татош». Люди у середньовічному одязі, незнайомці, що тягнуть тебе в коло танцю, дивна музика, та й атмосфера Чинадіївського замку, перенесли мене на декілька століть назад. Я бачила лицарські бої, людей, що без остраху танцювали з вогнем, волинкарів, гончарів… Ці враження дуже яскраві. Але я була лише глядачем. Цікаво, як все це бачать люди, які безпосередньо цим займається? У різних інформаційних джерелах я вичитала, що реконструкція – це відтворення матеріальної й духовної культури тієї чи іншої історичної епохи й регіону з використанням археологічних, образотворчих і письмових джерел. І щоб дізнатися більше, вирішила піти на тренування до ужгородського клубу історичної реконструкції «Меч Оріона».

У гуртку „Журналістика” вже звичним стало те, що написані матеріали мають не лише містити інформацію, а й нести світло, добро. Дуже важливим є і зв’язок із читачами. Саме тому і вирішили ми зробити своєрідний «обмін історіями добра» з усіма, хто відвідує наш «ПАДІЮН». Для цього у фойє було вивішено стінгазету, в якій були надруковані реальні розповіді реальних дітей про невеличкі, але справжні вчинки добра. Збоку прикріпили коробку, до котрої всі бажаючі могли вкинути і свої історії також, щоб потім їх надрукувати у новій стінгазеті.

Нещодавно наша не велика і не маленька журналістська компанія відвідала дім, у якому жив і творив відомий закарпатський митець Василь Свида. Минулого року ми відзначали сторіччя з дня його народження, тому тема творчості й біографії скульптора є дуже актуальною в Закарпатті та Україні. Нашу зустріч із мистецтвом різьбяра не можна назвати офіційною – надто вже тепло і приязно зустрів нас господар будинку – син митця.

Чи задумовувалися ви коли-небудь над тим, якою уявляли собі Україну, коли були маленькими? Особисто я не раз про це згадую, бо коли приїжджаєш до того чи іншого міста, спогади самі виринають із пам’яті.
Гуляючи вулицями рідного Ужгорода, або ж його околицями, я й досі немов бачу різних казкових духів, мавок, русалок… У наших краях я завжди бачила потаємну містику і вона завжди була зі мною.
Інші міста я уявляла собі інакше: Київ був величною столицею, де блукали привиди козаків і князів Древньої Русі. Найбільше я любила Андріївський узвіз. Спускаючись ним, я завжди чекала, що ось-ось зі свого будиночка вийде Булгаков чи химера вилетить із Палацу Привидів… А взагалі Київ для мене був найсправжнішою котлетою по-київськи, насадженою на маківку славетного торта – щось дуже смачне, велике і незвичне.

Нещодавно в ПАДІЮНі відбулася така зрозуміла і, разом з тим особлива та неординарна, подія – Шевченківські читання. Це була своєрідна духовна зустріч зі спадщиною нашого великого співця. Тихий подих хвилювання та нетерпіння було відчутно у кожному куточку невеличкої зали, яку заповнили справжні поціновувачі мистецтва, та й просто небайдужі люди.

Ледь чутний шепіт смарагдових нив, прозорий подих вітру, легенький дотик якого, наче срібне марево, огортає стиглі, рудувато-золоті голівки колосків... Осяйний багряний силует вечора, такий чарівний у мантії таємничого співу солов’я серед верхівок дерев... Богом дана земле, ти нас народила, ти нас виростила, ти вклала свою палаючу кров, найосяйніший ліхтарик своєї душі у кожного з нас. А ми, твої сини та доньки, чим ми віддячили тобі?... Розтерзали твоє поранене серце – повільно, майстерно, із збоченою насолодою роблячи невеличкі надрізи кинджалом людського звірства та жадоби у найболючіших місцях. Ми брехали, дивлячись тобі просто в очі, не соромлячись тих солодких, улесливих слів, які, немов отрута із золотого келиха, проникали в самісіньке дно скрині-душі. Ми обкрадали твою чесність і наївність, не знаючи, що наш фатум уже близько. А він наближається... Тихо, непомітно, наче шпигун, що ховається за ранковою газетою, підкрадаючись до вікон наших будинків-оболонок. І ось він уже близько... Його тремтливий подих змушує серця стискатися від гострої підозри, її павутиння поширилося, напруга досягла кульмінації... Він прийшов.

Історія „Первоцвіту”, щорічної природоохоронної акції, пов’язана з далекими 60 роками XX ст., коли її започаткували активісти студентських Дружин охорони природи. У наш час цій природоохоронній акції вдалося надати статус загальнодержавної та залучити різні групи населення.

Учні загальноосвітніх навчальних закладів Закарпаття продовжують змагатися в інтелектуальних конкурсах. Так, 14-15 лютого, на базі Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти продовжив роботу ІІ обласний етап Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України. Організаторами заходу стали Закарпатський обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді, а співорганізаторами – Закарпатський інститут післядипломної педагогічної освіти.

7 лютого на базі Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти продовжив свою роботу ІІ обласний етап Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України, організаторами якого є департамент освіти і науки, молоді та спорту Закарпатської облдержадміністрації, Закарпатський обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді, співорганізатором виступив Закарпатський інститут післядипломної педагогічної освіти.