Обговорення літературного канону науковцями та педагогами Закарпаття

Отже, що стосується літературного канону. Ідеться про створення своєрідного реєстру авторів та творів для обов’язкового вивчення у ЗОШ та ВНЗ. Це два різні за обсягом і глибиною навчально-методичної препарації сегменти одного національного літературно-мистецького процесу. Критерії відбору в принципі усталені, науково-методично аргументовані. Автори і твори, винесені навчальними програмами до обов’язкового вивчення, загалом їм відповідають.

Можна і треба говорити про нинішні серйозні деформації, спричинені суб’єктивними ідеологічними уподобаннями чи переконаннями чиновників Міносвіти. Говоримо про переакцентацію щодо творчості того чи іншого автора, вилучення зі шкільної програми окремих тем, авторів і творів, які порушують логіку транслювання історичного, ідейно-естетичного, тематичного і т. д. процесу суспільного функціонування національної культури.
До прикладу, вивчення творчості Уласа Самчука чи Євгена Маланюка у загальноосвітній школі – у значно більшому обсязі, у різних класах – є конечною умовою повноти викладу національного художнього мислення ХХ століття. Або: до шкільної програми з української літератури зовсім не входять письменники Закарпаття, тому введення до неї хоча б В. Довговича, Зореслава, Юрія Станинця, Ф. Потушняка, П. Скунця, Д. Кременя, П. Мідянки було б доречним.
Притримуємося того погляду, що окреслення літературного канону для ЗОШ і ВНЗ має слідувати логіці якнайглибшого розуміння учнем чи студентом національної сутності культурної ідентичності у часових та просторових параметрах. Це однозначно скеровує до оптимального відбору (скорочення) переліку авторів та творів, до поглиблення препарації їх творчих біографій і художніх творів як явищ визначних і гармонійно імплантованих в цивілізаційні процеси відповідних періодів чи епох.
Очевидно, що виклад літератури в навчально-освітніх закладах мав би набути наповненості викладу національної філософії, статусу методологічного осягнення людського духу. А для цього слід чітко визначити літературознавчі статті українських критиків, до прикладу, І. Нечуя-Левицького, І. Франка, С. Єфремова, Є. Маланюка, Ю. Шереха тощо.
Це принципова позиція у підході до викладу української літератури. Вона уможливлює надання учневі чи студентові не лише базових фактичних знань, але й з’ясування ними суті художнього мислення, духовного життя особистості, що розвиватиме спонукальний інтерес до предмета викладання. Формування в респондентові з дитячого віку базової освіченості ефективно впливатиме на вироблення в нього особистісного самоспонукального механізму споживання та освоєння культурного продукту.
Отже, при визначенні літературного канону важливе не так число, як осяжність національно-культурних явищ, навчально-методична та освітня препарація яких утвердить у свідомості учня тривку систему ідейно-естетичних засад, пізнавальних спонук, духовних цінностей, одним словом, – витворить систему індивідуальної культури, самоідентифікації себе в культурному просторі як цілісної одиниці, гармонізованої зі світом.

Ребрик Н.Й.,
проректор з навчальної, методичної, наукової роботи Закарпатського художнього інституту, канд.філ.наук, доцент

Баяновська М.Р.,
завідувач кафедри суспільно-гуманітарної та етико-естетичної освіти ЗІППО, канд.пед.наук, доктор філософії (PhD), доцент