
Давненько те було. Повертались ми класом з «піонерського гектара кукурудзи», руки після прополювання в мозолях, їсти хочеться, оптимізмом пройнята хіба наша вчителька, – любі мої, хтось із вас стане Юрієм Гагаріним, а хтось прославлятиме наше Раково високими врожаями! Виходимо на асфальтівку край села. Двоє чоловіків у засмальцьованих робах кидають у кузов вантажівки щит з написом села. Воно б нічого, на місці старого причепили новий. Але що за чудасія? Було Раково, а тут – Ракове? Помилка! Наше село – Раково! Шляховикам не до дитячих нарікань. Діти, не ми писали, тут би до вечора поміняти на нові щити Порошково, Пацканьово, Зняцьово, Худльово, Тур’я-Ремета. Не змогла пояснити дивовижної зміни назви «о» на «е» і вчителька.
Прийшла осінь, запам’яталося – зняли з посади лисого зверхника Хрущова, у класі його портрет поміняли на бровастого Брєжнєва. Учителі нам пояснили, що віднині назву села будемо писати «Ракове». Так за новим правописом. Бабуся моя кривилася, – фе, хворобою пахне.